Танець змії
А тілом ти така зваблива,
Коханко щира! –
Немов тканина мерехтлива,
Заблисне шкіра!
Твоє волосся – хвильне море,
П’янке, невпинне,
I заплелися в хвилі зорі,
I білі, й сині.
Мов корабель, що спав під небом,
Крізь вітру клекіт
Моя душа летить до тебе
У край далекий.
Ні біль, ні радість ще не спали
В очах шовкових,
Ті очі – скарб! У них змішались
I тиша, й слово.
Ритмічна хвиля гралась, билась,
Текла ефірно!
Ти, мов змія, гойднула тілом,
Жезлу покірна.
Ось ти спинилась, ти заснула –
Дитя!.. дитятко!..
Ось ти голівкою хитнула,
Немов зміятко.
Ти раптом тілом стрепенулась,
Ти – дивний човен!
В той човен ласки зачерпнулось,
Він тиші повен.
Зростала тиша… Ніжний дотик –
Хтось кригу вилляв!
I до зубів пливла із рота
Медова хвиля.
Тече!.. Я п’ю вино Богеми Гірке, прозоре,
I щоб померла в серці темінь, Посію зорі!
_____________________________________________________________________________________
Волосся
О руно золоте! Гривасте коливання,
І кучерів тремких пахуче стоголосся!
Щоб заселили мій альков у мить смеркання
П’янливі спомини, що сплять у цім волоссі,
Я підійму їх, мов хустину, в час прощання.
I млосна Азія, і Африка гаряча,
I весь далекий світ, відсутній і незримий,
Живе в глибинах цих, у ароматних хащах.
Немов надбожий дух, що музикою рине,
Пливе в цих запахах душа моя незряча.
I я пливу в той край, де дерево й людина,
Ще повні соку й сил, у дикій спеці мліють:
Я, коси дужі, ваш, я ваш і з вами лину!
Перлинне море це на хвилях мрій леліє
Вітрила і вогні – зкришталені хвилини.
То порт – у нім душа моя жагу вгамує,
У хвилях кольорів, і звуків, і парфумів;
Муаром, золотом там кораблі струмують
Назустріч славі, що в химернім тлумі
Із неба чистого спекотою вирує.
I голова моя, сп’яніла од кохання,
Ув океан оцей бездумно поринає
Душа – тремтливий дух у млосному вмиранні
I лінощі давно минулі відшукає,
Блакитні кучері, мов балдахін темнавий,
Ви неба голубінь мені навік вернули.
Ці пасма, що боги створили вмить забави,
П’янять мене – вітри з них зачерпнули
Єлей оливи й запах мускусу лукавий,
Надовго! Назавжди! Рука моя в цю гриву
Рубіни сіятиме, перли і сапфіри,
То ж будь моїм бажанням незрадлива!
Бо ти – оазис мій, моя одвічна віра!
Святе моє вино, вино жаги п’янливе!
___________________________________________________________________________________
Гімн красі
Красо! Чи з неба ти, чи з темної безодні
В твоєму погляді – покара і вина,
Безумні злочини й діяння благородні;
Захмелюєш серця, подібно до вина.
В твоему погляді – і присмерк, і світання,
Як вечір грозовий, приносиш аромат.
Німим стає герой з твого причарування,
I сміливішає дитина во сто крат.
Чи ти зійшла з зорі, чи вийшла із провалля,
Йде фатум, наче пес, за покроком твоїм;
I, розсіваючи біду чи безпечалля,
У всьому вільна ти, хоч пані над усім!
Красо! Ти по мерцях ступаєш без мороки,
Злочинство, ревністъ, жах – то наче золоті
Коштовності, твої чарівливі брелоки,
Що витанцьовують на твому животі.
Коханець зморений, що пригортає милу,
Що кволо хилиться й зітхає раз у раз,
Нагадує того, хто сам свою могилу
Вкриває ласками у свій вмирущий час.
Немає значення, чи з пекла ти, чи з раю,
Потворно вибредна, страхітлива й свята,
Як до безмежностей, що я про них не знаю,
Але жадаю їх, відчиниш ти врата!
Це байдуже, хто ти, чи Діва, чи Сирена,
Чи Бог, чи сатана, чи ніжний Херувим,
Щоб лиш тягар життя, о владарко натхненна,
Зробила легшим ти, а всесвіт – менш гидким!
Leave a Response »
adamnet 