Halloween субота, Жов 30 2010 

Світильник Джека

Одним з основних атрибутів Геловіну є «світильник Джека» (англ. jack-o’-lantern) у вигляді голови з вирізаного гарбуза з підсвічуванням.

Появу цього символу найчастіше пов’язують з ірландською леґендою про людину на ім’я Джек, старого фермера, любителя азартних ігор і міцних напоїв. Він двічі обдурював диявола, а після смерті не потрапив ані до раю – через своє порочне життя, ані до пекла – оскільки диявол ще за життя Джека присягнувся не забирати його душу. Він був приречений поневірятися по світу з гарбузової головою з тліючим вуглиною всередині неї.

Популярна і інша контурно-лінійна форма підсвічування на Геловін засобами сучасного промвиробництва: різні світильники, зокрема які складаюцця з дрібних фіолетових або помаранчевих вогників. Ними ж прикрашають будинки, каміни, обвивають голі стовбури дерев і чагарників, запалюючи вогні вночі. Карнизи, балкони і входи будинків, зазвичай, також прикрашаюцця штучною павутиною, павуками, летючими мишами, відьмами, совами, котами, відьмині мітлами і т. д.

Кохання без пам’яті понеділок, Жов 25 2010 

Зачепило

ай лайк іт! п’ятниця, Жов 22 2010 

класний кліп!

Sébastien Tellier п’ятниця, Жов 22 2010 

Нове обличчя )))

Дивитись більше відео

Сьогодні – Робертіно Лоретті п’ятниця, Жов 22 2010 


Robertino/Roberto Loreti

Робертіно Лоретті народився 22 жовтня 1947 року у Римі. З дитячих років захоплювався співом, мав феноменальну пам’ять. Його мама – сеньйора Чесіра згадувала, що він із трирічного віку почав наспівувати різні пісеньки. Варто було тільки йому почути мелодію, як він відразу її повторював. У шестирічному віці співав у церковному хорі. А у вісім років його запросили заспівати у Римському оперному театрі. І вже в цьому віці він став заробляти собі на життя, виконуючи пісні в ресторанах.

Хлопчиком він приймав участь у конкурсі для непрофесійних співаків, який проводився на італійському радіо. Переможців визначали радіослухачі, які телефоном повідомляли до редакції ім’я обраного ними співака. Робертіно витримав усі чотири тури і завоював перше місце та золоту медаль. Це дозволило тринадцятирічному хлопчику увійти до складу виконавців, які розважали учасників і глядачів Олімпійських ігор 1960 року, що проходили у Римі. Робертіно виступав у кафе «Ґранд-Італія» на площі Ефедра.

Коли він виконував свою улюблену пісню «O Sole Mio», його почув датський музичний критик Вольмер Соренсен. Він записав на магнітофон його пісні, потім розшукав батька Робертіно – Орлан до і сказав: «Мені подобаються ці пісні Якщо вони сподобаються і моїм колегам у Данії, то я можу запросити Вашого сина до Копенгагена, щоб він міг вчитися музики і виступати Чекайте телеграму…» А через три дні на ім’я Робертіно прийшла телеграма, в якій було написано лише одне слово: «Приїзди».

Чотири роки Робертіно Лоретті жив у Данії і об’їхав з гастролями увесь світ. У 1962 році він приїздив і до СРСР, виступав у Москві. Тоді у Союзі він мав шалений успіх і неймовірну популярність. З усіх вікон влітку лунало: «Джамайка, Джамайка», платівки із дванадцятьма піснями, які виконав Робертіно у тому концерті, видавалися величезними тиражами.

Близько чотирьох років Лоретті подорожував з концертною програмою по усьому світу. З настанням перехідного віку прийшла і тривала творча перерва. Але вже з 1964 року шанувальники могли знову насолоджуватися співом Лоретті. У його творчості з’явилися власні твори. У міру дорослішання голос Робертіно змінився, втративши свій дитячий тембр (дискант). Співак продовжив естрадну кар’єру вже з баритональним тембром.

У 1988 році у Сполучених Штатах знімався фільм, присвячений пам’яті Маріо Ланца і режисери запросили Лоретті знятися у головній ролі.

Він і сьогодні продовжує виступати по всьому світу і записувати платівки. Але все ж найяскравішим і пам’ятним світові є його дитячий період творчості і напрочуд чистий і красивий хлоп’ячий голос.

 

Пісні Робертіно

Трохи Оптимізму п’ятниця, Жов 22 2010 

 
Розумні поради + Йолка

Сьогогодні – Бал Хризантем. Нікіта четвер, Жов 21 2010 

Знову Лілі Іванова, Валерій Леонтьєв і Давид Ґвініанідзе, але сьогодні – справжнісіньке буйство цих неймовірно корасивих квітів, сьогодні – бал хризантем…

Учора мені відкрилося диво. Це диво – колекція хризантем, яка представлена у Нікітському ботанічному саду, що найбільшою колекцією на відкритому ґрунті.
Цього року під час роботи виставки її відвідувачі зможуть побачити понад три сотні сортів хризантем. Пік цвітіння дрібноквіткових сортів цих квітів можна спостерігати вже через тиждень, а крупноквіткові буятимуть у першій декаді листопада. Всього в Нікітському БС висаджено понад 22 тисячі(!) рослин.
На виставці можна побачити хризантеми різні за розмірами, термінами цвітіння, кольором. Культивування хризантем у НБС має початок з 1812 року, селекція ведецця з 1939 року. А взагалі культурі хризантем – понад дві з половиною тисячі років. Вважаєцця що хризантема – це традиційний квітка для Південно-Східної Азії. А в Японії хризантема – це традиційний квітка мудрості і довголіття, символ імператорської влади.
«Осінній бал хризантем» триватиме до середини листопада, коли розквітнуть пізні сорти цих квітів.
До речі, у Японії існує свято хризантем, протягом котрого прийнято милуватись кожним відтінком дивовижних суцвіть і при цьому глибоко роздумувати про пройдений життєвий шлях…

Подивіцця це диво і ви та поміркуйте і про свій шлях… ))

Бал хризантем: фото і відео

Сьогодні – Фрідріх Вільґельм Ніцше п’ятниця, Жов 15 2010 

Фрідріх Вільгельм Ніцше

Ніцше піддав різкій критиці релігію, культуру і мораль свого часу і розробив власну етичну теорію. Він був радше літературним, ніж академічним філософом, і його твори носять афористичний характер.

Фрідріх Вільгельм Ніцше народився 15 жовтня 1844 року у Реккені (недалеко від Лейпцигу) у родині лютеранського пастора. Під час навчання у гімназії виявив значні здібності до філології та музики. Навчаючись у Боннському і Лейпцігському університетах, познайомився з творами Шопенгауера і став шанувальником його філософії. На розвиток Ніцше також вплинула дружба з Ріхардом Вагнером, що тривала багато років. У віці 23 років Фрідріх Вільгельм був призваний до прусської армії і зарахований до кінної артилерії, але, отримавши травму, демобілізувався.

Ніцше був блискучим студентом і отримав прекрасну репутацію в наукових колах. Завдяки цьому він вже 1869 року отримав посаду професора класичної філології Базельського університету (у віці всього 25 років). Там він пропрацював близько 10 років.

У 1879 році Ніцше був змушений піти у відставку за станом здоров’я. Протягом 1879-1889 років він вів спосіб життя незалежного письменника, мандруючи з міста до міста і створив у цей період всі свої основні твори. Він дуже бідно жив на пенсію з інвалідності від університету Базеля, але також отримував фінансову допомогу від своїх друзів. Доходи Ніцше від публікацій своїх творів були мізерними. Популярність і визнання прийшли до нього лише після смерті.

Творча діяльність Ніцше обірвалося на початку 1889 року через з душевну хворобу, котра виявлялась у неадекватній і безладній поведінці, манії величі і втраті здатності до розумової роботи. Помер великий філософ у психіатричній лікарні у Веймарі 25 серпня 1900 року.

Ще трохи про Ніцше

Ніцше про смерть

Ще трішки Мопассана п’ятниця, Жов 15 2010 


Ханна Ніцше

Мы, мужчины, тоже испытываем подчас чувство омерзения и непреодолимого отвращения, когда, увлеченные властным порывом инстинкта, унижаемся до случайной связи. Но если женщина – наша избранница, всегда полная обаяния, неотразимо влекущая, как вы влечете меня, то обладание становится счастьем, самым жгучим, самым полным, самым безграничным.
Ласки, сударыня, – это испытание любви. Если после объятий наш пыл угасает – значит, мы обманулись. Если же он растет – значит, мы любим.
Некий философ*, не признававший эту теорию, предостерегал против западни, расставленной нам природой. Природе нужны живые существа, говорил он, и, чтобы заставить нас создавать их, она кладет у ловушки двойную приманку: любовь и сладострастие. И он добавлял: лишь только мы попадемся, лишь только минутное опьянение пройдет – нас охватывает беспредельная грусть, ибо мы понимаем, как хитро нас обманули, мы видим, чувствуем, осязаем скрытую, тайную причину, толкнувшую нас вопреки воле в эту западню.
Так бывает часто, очень часто. И мы встаем тогда с отвращением. Природа победила нас, бросила нас по своей прихоти в раскрывшиеся объятия, ибо она хочет, чтобы объятия раскрывались.
Да, я знаю холодные, хоть и неистовые поцелуи незнакомых губ, пристальные и горящие взгляды глаз, которых я никогда раньше не видел и никогда больше не увижу… знаю и все остальное, о чем я не могу вам написать и что оставляет в душе и горечь и тоску.
Но когда облако страсти, называемое любовью, окутывает два существа и они подолгу, постоянно думают друг о друге; когда во время разлуки память продолжает бодрствовать и днем и ночью и в ней непрестанно всплывают черты лица, улыбка, звук голоса; когда всеми думами владеет один, отсутствующий и все же неотступно стоящий перед вами образ – разве не естественно, чтобы объятия наконец раскрылись, чтобы губы приникли к губам, чтобы тела слились?
Неужели вы никогда не испытывали жажды поцелуев? Скажите, разве уста не призывают уста, разве ясный взор, словно проникающий в самое сердце, не будит в вашей крови непреодолимых, пылких желаний?
Это ловушка, гнусная ловушка, скажете вы? Пускай, я это знаю, я готов попасть в нее, я этому рад. Природа научила нас ласкам, чтобы скрыть свою хитрость, чтобы заставить поневоле, без конца плодить новые поколения. Так давайте похитим у нее сладострастие, присвоим его, преобразим, сделаем утонченным, идеальным, если хотите! Обманем, в свою очередь, эту обманщицу Природу! Сделаем больше, чем она хотела, больше того, чему она могла или осмелилась нас научить. Сладострастие – словно необработанный драгоценный камень, добытый в недрах земли; возьмем его и станем шлифовать, чтобы придать ему красоту, не заботясь о первоначальных намерениях, о тайной воле того, кого вы зовете богом. И так как мысль все может сделать поэтичным – опоэтизируем сладострастие, сударыня, даже самые грубые его проявления, самые некрасивые его формы, самые чудовищные его выдумки!
Будем любить сладострастие, как пьянящее вино, как зрелый плод, благоухающий во рту, как все, что переполняет нас счастьем. Будем любить тело, потому что оно красиво, бело и упруго, округло и нежно, сладостно для губ и для рук.
Будем любить сладострастие, как пьянящее вино, как зрелый плод, благоухающий во рту, как все, что переполняет нас счастьем. Будем любить тело, потому что оно красиво, бело и упруго, округло и нежно, сладостно для губ и для рук.
Когда художники искали самую изысканную, самую чистую форму для кубков, из которых Искусство могло бы пить опьяняющую влагу, они выбрали форму женской груди, сосок которой похож на бутон розы.
В одном ученом труде, в Словаре медицинских наук, я прочитал определение женской груди, как будто вышедшее из-под пера Жозефа Прюдома**, ставшего доктором медицины:
«Грудь женщины можно рассматривать как нечто, приносящее одновременно и пользу и наслаждение».
Отбросим, если не возражаете, пользу и оставим только наслаждение! Неужели грудь имела бы эту восхитительную форму, вызывающую непреодолимое желание ласкать ее, если бы предназначалась только для кормления детей?

(с) Ги де Мопассан
_______________________
*Некий философ – здесь, однозначно, имеется в виду Шопенгауэр.
**Жозеф Прюдом – комический тип буржуа, олицетворение удовлетворенного ничтожества и чиновной пошлости, созданный французским драматургом и карикатуристом Анри Монье (1799-1877).

Далі – у зв’язку з темою топу і сьогодняшньої дати )))

А тут лежать фото для топу

Прості істини п’ятниця, Жов 15 2010 

О, мила пані!

Нехай моралісти проповідують сором’язливість, а лікарі – обережність; нехай поети, ці обманщики, завжди обманюють самих себе, оспівують чисте злиття душ і безмежне щастя, і нехай некрасиві жінки пам’ятають про свій обов’язок, а розсудливі люди – про свої непотрібні справи; нехай теоретики залишаться зі своїми теоріями, а священики – зі своїми заповідями, – ми ж будемо любити солодку насолоду, яка п’янить, зводить із розуму, знесилює, доводить до знемоги і знову воскрешає! Вона ніжніша від ніжних пахощів, легша від вітру, гостріша від болю; вона стрімка, ненаситна, вона змушує молитися, скоювати злочини і подвиги.

Будемо любити насолоду, але не спокійну, звичайну, дозволену законом, а шалену, буйну, несамовиту! Будемо шукати її, як шукають золото і алмази, бо вона дорожча, вона неоціненна, хоча й скороминуча. Будемо вічно гнатися за нею, вмирати за неї або від неї!

Хочете, мила моя пані, я скажу вам одну істину? Гадаю, ви не знайдете її в жодній з книг. Щасливими є лише ті жінки, яких часто пестять. Вони живуть без турбот, не знаючи болісних думок, не маючи інших бажань, окрім бажання нового поцілунку, такого ж солодкого і тамуючого їх спрагу, як і попередній.

Жінки ж, котрих голублять мало, невміло чи рідко, живуть змучені тисячами нікчемних турбот, марнославством, жадобою грошей, всілякими несподіванками, що заподіюють невимовно багато прикростей.

А жінки, яких пестять досхочу, не теплять нужденності, нічого більше не потребують і ні про що не жалкують. Вони мріють спокійно посміхаючись, їх ледь торкає те, що для інших було б непоправним нещастям, бо насолода їм усе замінює, від усього зцілює і у всьому втішає!

(с) Гі де Мопассан

Закоханість – причина болю, чи засіб від нього? четвер, Жов 14 2010 

Якщо вірити безлічі співаків-романтиків кохання приносить біль. А якщо послухати американських та британських вчених, то навпаки: вона біль знімає. Про це повідомляє BBC.

«Важливо визнавати, що у людей, які відчувають себе самотніми і пригніченими, може бути дуже низький поріг болю, у той час як для тих, хто задоволений життям і відчуває на собі турботу, працює зворотний механізм, – говорить професор Пол Гілберт, нейропсихолог з університету англійського міста Дербі, – Це цілком може бути питанням охорони здоров’я, оскільки пацієнтів часто просто проганяють через систему, не звертаючи уваги на їх емоційний стан»

Читайте>>>

Правда ще можна послухати KOOP…

Чого сучасні жінки потребують більше, ніж сексу четвер, Жов 14 2010 

У стосунках з чоловіками жінки радше шукають ніжності, ніж хорошого сексу, стверджують психологи.

Тож чоловікам, що мають якісь сумніви стосовно своєї вправності в ліжку, не завадило б сконцентруватися на чутливості та розумінні своєї партнерки, повідомляє The Daily Mail.

38% жінок схильні закінчувати стосунки через брак емоційної підтримки. Натомість через поганий секс свого партнера ладні кинути лише 2%, переконалися дослідники. Такі результати дало опитування, проведене журналом Elle.

«95 відсотків розсудливо вважають, що коли йдеться про стосунки, не існує такої речі як «ідеал», – каже психолог Селлі Бремптон.

Відповідаючи ж на запитання щодо найважливіших складових у стосунках, близько половини опитаних жінок назвали розуміння з боку партнера та емоційну близькість.
Секс на перше місце поставили ті ж таки 2% респонденток.

На думку психолога, нині жінки є значно емоційнішими, ніж чверть століття тому.
«Сучасні молоді жінки є оновленим поколінням сучасних традиціоналістів, вимогливих в тому, що стосується незалежності та рівності, які водночас виявляють безкінечно людську, споконвічну потребу любові та відданості», – каже Бремптон.

Хто би провів такі дослідження в Україні?..

А на звершення – трішки ніжності від Tom Waits…

Сьогодні – Марґарет Тетчер середа, Жов 13 2010 

Жива легенда британської та світової політики останньої чверті XX століття Маргарет Тетчер відзначає сьогодні своє 85-річчя.

За єдиною в британській історії жінкою-прем’єром давно міцно закріпився ярлик «залізної леді», хоча це словосполучення навряд чи повністю відображає віхи її кар’єри і життя. Не виключено, що більш точним було б визначення «непохитна леді», оскільки навряд чи знайдеться на світі хоча б один значимий політик, який з такою ж переконаністю, як баронеса Тетчер, не тільки декларував б вірність своїм принципам, але і слідував їм все життя і при цьому буквально на кожному етапі домагався успіху.

Тетчер тричі приводила консерваторів до перемоги на загальних виборах у Британії (у 1979, 1983 і 1987 роках) і правила країною з 4 травня 1979 по 28 листопада 1990 року, тобто більше 11-ти з половиною років. З часів правління графа Ліверпуля Роберта Дженкінсона (1812-1827) нікому з прем’єр-міністрів країни не доводилося осідати на Даунінг-стріт так надовго.

Марґарет Тетчер: життя у фото (ВВС)

А тут The Daily Mail пише про сучасних британських Iron lady

П’ять способів навчити чоловіка здійснювати подвиги вівторок, Жов 12 2010 

У якості відгуків на попередню тему про благі наміри, надійшло кілька закидів типу «Що ж робити, як вчиняти?» і «якщо ти такий розумний, то чому ж такий бідний?» Тому сьогодні розвитик попереднього посту)))

Так от до вашої уваги

Приблизний список із п'яти способів

Сьогодні – Luciano Pavarotti вівторок, Жов 12 2010 

Penso che una vita per la musica sia una vita spesa bene ed è a questo che mi sono dedicato.
Luciano Pavarotti

Лучано Паваротті – легенда. Він вчинив справжню оперну революцію. Навіть його самі непримиренні критики не будуть сперечатися стосовно того, що його ім’я назавжди залишиться синонімом краси людського голосу.

Лучано Паваротті народився 12 жовтня 1935 року в Модені. Коли Лучано було біля дев’яти років, він почав співати зі своїм батьком у невеликому місцевому церковному хорі і навіть брав уроки музики, втім, не надаючи цьому захопленню великого значення. Його цікавив футбол, він хотів стати професійним воротарем. Мати ж хотіла, щоб її син був учителем. Згодом він викладав у початковій школі два роки, але в решті решт любов до музики узяв гору.

Паваротті почав серйозно навчатись музиці у 1954 році, тоді йому було 19 років. Його вчителем став Арріго Пола – професійний тенор в Модені, який знаючи про бідність його сім’ї, давав уроки без оплати. Лише тоді Паваротті дізнався, що у нього абсолютний слух.

Його кар’єра починалася з незначних виступів в оперних театрах Європи. А коли Джоан Сазерленд запросила його для спільних виступів у світовому турне, ситуація повністю змінилася.

До 1977 року Паваротті став відомим по всьому світу, уславлений своєю силою і легкістю верхнього регістру. Його верхнє «до» стало унікальною ознакою протягом всієї його кар’єри.

Багато виступаючи на широкій естраді, Паваротті повернув твори, які раніше були обмежені оперним театром, до набагато ширшої аудиторії. Але незважаючи на появу в світі поп-музики, Паваротті постійно підтримував свій статус найвищого майстра у світі опери.

На сольних концертах знаменитого тенора збиралися сотні тисяч слухачів. Краса голосу співака змушувала глядачів викликати його на «біс» знову і знову. На одному з концертів завісу довелося піднімати 165(!) разів. Цей випадок був занесений до Книги рекордів Гіннесса. Півмільйона глядачів слухали його концерт у Центральному парку Нью-Йорка – таку аудиторію не збирав жоден з популярних виконавців.

Перебуваючи на його концерті я плакав і не соромився своїх сліз. Це було істинне чудо і повне неперевершене блаженство…

Лучано Паваротті попрощався з глядачами у 2004 році. Він востаннє вийшов на сцену «Metropolitan Opera» в ролі Маріо Каварадоссі в опері Пуччіні «Тоска». Перед виставою він офіційно оголосив про те, що покидає оперну сцену. Зал проводжав Лучано одинадцятихвилинної овацією.

А найвеличнішому тенору 20 сторіччя було відведено усього три роки життя…

Про укус змії вівторок, Жов 12 2010 

Якось Заратустра заснув під смоквою, а через те що була спека, він поклав руку на обличчя своє. Але підповзла змія і вкусила його у шию, аж Заратустра скрикнув від болю. Коли він прийняв руку з обличчя й подививсь на змію, вона впізнала Заратустрині очі, присоромлено відвернулась і хотіла втекти.

— Постривай,— сказав Заратустра,— я тобі ще не подякував! Ти вчасно мене розбудила, бо далека ще в мене дорога.

— Коротка вже в тебе дорога,— сумно змія озвалася.

— Моя отрута вбиває. Заратустра всміхнувся.

— Коли ж це дракон умирав від зміїної отрути? — спитав він. — Та забери свою отруту назад! Ти не така багата, щоб дарувати її мені.

Тоді змія знову припала до його шиї і зализала рану.

Коли Заратустра якось розповів про це учням своїм, вони запитали:

— У чому, о Заратустро, мораль твоєї історії?
Заратустра так відповів на це:
— Руйнівником моралі називають мене добрі і праведні; моя історія суперечить моралі. Та якщо ви маєте ворога, не платіть йому за зло добром, бо це його присоромить. Натомість покажіть, що він учинив вам якесь добро. І ліпше гнівайтесь, а не соромте!
А коли вас проклинають, мені не подобається, що ви хочете благословляти у відповідь. Краще трохи прокляніть і собі!
А коли вам заподіють велику несправедливість, заподійте негайно п’ять невеликих у відповідь! Гидко дивитися, коли когось одного пригнічує несправедливість.
Ви це вже знаєте? Несправедливість, розділена з іншими,— половина справедливості.
І той хай на себе несправедливість бере, хто здатний нести її!
Вчинити маленьку помсту — людяніше, ніж обійтися без помсти.
І коли кара для порушника — ні честь, ні справедливість, то й ваші покарання мені не до душі.
Шляхетніше визнати себе несправедливим, аніж наполягати на праві, особливо як право за тобою.
Тільки для цього слід бути досить заможним.
Я не люблю холодної вашої справедливості; у погляді ваших суддів для мене завжди проглядає кат і його холодне лезо. Скажіть, де справедливість, ця із видющими очима?
То знайдіть же мені любов, що зносить не тільки всю кару, а й усю провину!
То знайдіть же мені справедливість, що виправдує кожного, крім того, хто судить!
Хочете почути ще одне? У того, хто прагне бути до кінця справедливим, навіть кривда стає любов’ю до людини.
Та як можу я бути до кінця справедливий! Як можу я віддавати кожному його! З мене доволі й цього: кожному я даю моє.

І останнє, брати мої: остерігайтесь чинити несправедливість самітникам!
Хіба може самітник забути?! Хіба може він відплатити?! Самітник нагадує глибоке джерело. Легко кинути камінь у нього, та коли камінь упаде на саме дно, скажіть: кому захочеться його діставати звідти?
Остерігайтесь образити самітника! Та коли вже ви це вчинили, то й убийте його!

Так казав Заратустра.

(с) Фрідріх Вільґельм Ніцше

ПРО СТАРИХ І МОЛОДИХ ЖІНОК п’ятниця, Жов 8 2010 

— Чому так боязко скрадаєшся ти у сутінках, Заратустро? І що ховаєш ти так обережно під своїм плащем? Чи не скарб, тобі подарований? А може, дитя, тобі народжене? Чи вже й сам ступив на шляхи злодійські, ти, приятелю злих?
— Воістину, брате мій! — сказав Заратустра. — Це скарб, мені подарований, — невеличка істина, яку я несу з собою.
Та вона неспокійна, ніби мале дитя, і якби я не затуляв їй рота, то кричала б вона на весь голос.
Коли я сьогодні йшов сам-один своєю дорогою, в час, коли сонце сідає, зустрілась мені стара жінка, і так вона звернулась до душі моєї:
— Багато про що казав Заратустра й нам, жінкам, та ніколи він не казав нам нічого про жінку.
Але я заперечив:
— Про жінку слід говорити лише з чоловіком.
— Поговори і зі мною про жінку, — сказала вона. — Я досить стара, щоб одразу ж про все забути.
І я зважив на прохання старої і мовив до неї так:
— Усе в жінці — загадка, і все в жінці має одну розгадку: — вона зветься вагітність.
Чоловік для жінки — лиш засіб: метою завжди є дитина. Та що таке є жінка для чоловіка?
Дві речі хоче мати справжній чоловік: небезпеку і гру. Тому й хоче він жінку, як небезпечну іграшку.
Чоловіка треба виховувати для війни, а жінку — для відпочинку воїна; все інше — дурниці.
Надто солодкі плоди воїнові не до смаку. Тому він і любить жінку — і в найсолодшій жінці є гіркота.
Краще за чоловіка розуміє жінка дітей, але у чоловікові дитячого більше, ніж у жінці.
У справжньому чоловікові приховане дитя — воно хоче бавитись. Нумо, жінки, знайдіть же дитя у чоловікові!
Нехай жінка буде іграшкою чистою й гарною, мов самоцвіт, осяяною чеснотами світу, що його ще немає.
Нехай світить у вашій любові промінь зірки! Нехай надією вашою буде: «Якби мені народити Надлюдину!»
Нехай у вашій любові буде сміливість! Коханням своїм виступіть проти того, хто вам навіює страх.
Нехай у вашій любові буде ваша честь! Жінка взагалі мало розуміється на честі. Та нехай вашою честю буде любити сильніше, ніж люблять вас, і ніколи не бути другою.
Нехай чоловік боїться жінки, коли вона любить, бо тоді вона здатна на будь-яку жертву і решта речей втрачають для неї цінність.
Нехай чоловік боїться жінки, коли вона ненавидить, бо чоловік на дні душі тільки злий, жінка ж там — страшна.
«Кого ненавидить жінка найбільше?» — так спитало залізо у магніту.
«Я ненавиджу тебе найбільше, бо ти притягуєш, але тобі бракує сили тягнути до себе».
Чоловіче щастя зветься «Я хочу». Жіноче ж щастя називається «Він хоче».
«Лишень тепер світ став довершеним!» — так думає кожна жінка, коли скоряється уповні коханню.
І коритись повинна жінка, й знайти глибину для себе. Бо неглибока вона є — неспокійна, бурхлива піна на мілководді.
А чоловіча вдача вдача, навпаки, глибока, потік її у підземних печерах вирує — жінка лише невиразно відчуває силу цього потоку, але не розуміє її.
Тоді заперечила мені стара:
— Багато приємного сказав Заратустра, а особливо для тих, хто досить ще молодий.
Але дивно: Заратустра мало знає жінок, та судить про них все ж таки правильно! Чи не тому, що для жінки немає нічого неможливого?
А тепер як подяку прийми одну невеличку істину! Я ж бо вже досить стара, щоб сказати її!
Загорни її і затули їй рота — а то на весь голос кричатиме, ця невеличка істина.
— То ж дай мені, жінко, свою невелику істину! — я попросив.
І стара промовила так:
— Ти йдеш до жінок? Не забудь батога!

Так казав Заратустра.

(с) Фрідріх Вільґельм НІЦШЕ

СуицЫдик п’ятниця, Жов 8 2010 

…– Вы считаете, что это наилучший выход из создавшегося положения? – спросил молодой психолог мужчину, сидящего на крыше свесив ноги с шестнадцатого этажа.

– В каком смысле? – поинтересовался сидящий, закуривая.

– Ну, вот этот, – психолог неопределенно махнул в сторону облаков. – Разве оттого, что вы шагнете в пропасть, кто-то станет счастливей?

– Безусловно станет. – охотно ответил сидящий. – моя жена точно станет.

– А разве не правильней было бы решить это другим, менее радикальным способом? Ведь ваши семейные отношения – это всего лишь семейные отношения. Сегодня они зашли в тупик, а завтра найдется новая дорога, по которой вы рука об руку пойдете дальше…

– Серьезно? – сидящий внимательно слушал и это приободрило психолога.

Психолог еще никогда не разговаривал с суицидниками. Проходя по улице и увидев на крыше сидящего человека, он понял, что это его звездный час.

Читати більше про цей суїцид

Про цноту четвер, Жов 7 2010 

 

Я люблю ліс. У містах важко жити — там надто багато жагучих людей.

Чи не краще потрапити до рук убивці, аніж у мрії жагучої жінки?

А погляньте лишень на чоловіків: читати далі

Споёмте, друзья? четвер, Жов 7 2010 

Хаскі на прізвисько Мішка та її хазяї записали музичну композицію, що може претендувати на MTV Awards)))

«Собачу пісню» записали за допомогою програми «LaDiDa» для iPad. Ця програма в реальному часі модифікувала звуки, які видавав Мішка, використовуючи ефект Auto-Tune.

Ефект Auto-Tune, що дозволяє коректувати непопадання в ноти вокалістом, одержав широку популярність у 1998 році – після того як Шер використала його при записі пісні Believe.

Дивіцця самі:


Тепер багато відомих виконавців, включно з Lady GAGA та Крістіною Агілерою, можуть починати виходити на пенсію потихеньку. Співати як вони тепер може кожна собака… )))
Нижче можна послухати ще один приклад Auto-Tune у виконанні заслуженої вірменської пенсіонерки

Ну і як вам?

Сьогодні – Toni Michelle Braxton четвер, Жов 7 2010 

Тоні Брекстон народилася 7 жовтня 1967 року у родині священика і колишньої оперної співачки. І слава Богу… )))

   

Слухайте і дивіцця цю діву за лінком

Наступна сторінка »