Дуже показове відео. Шевчук і Путін понеділок, Тра 31 2010 

В.В.Путин: А как Вас зовут, извините ?
Ю.Ю.Шевчук: Юра Шевчук, музыкант.

Розмова за чаєм Путіна і лідера гурту ДДТ Юрія Шевчука є яскравою ілюстрацією стану морального здоров’я сучасної Росії.
Цинізм і чванство – найневинніше визначення того, що можна побачити…

Advertisements

Sous le ciel de Paris четвер, Тра 20 2010 

Juliette Gréco

Yves Montand

Édith Piaf

Sous le ciel de Paris
S’envole une chanson
Elle est née d’aujourd’hui
Dans le cœur d’un garçon
Sous le ciel de Paris
Marchent des amoureux
Leur bonheur se construit
Sur un air fait pour eux

Sous le pont de Bercy
Un philosophe assis
Deux musiciens quelques badauds
Puis les gens par milliers
Sous le ciel de Paris
Jusqu’au soir vont chanter
L’hymne d’un peuple épris
De sa vieille cité

Près de Notre Dame
Parfois couve un drame
Oui mais à Paname
Tout peut s’arranger
Quelques rayons
Du ciel d’été
L’accordéon d’un marinier
L’espoir fleurit
Au ciel de Paris

Sous le ciel de Paris
Coule un fleuve joyeux
Il endort dans la nuit
Les clochards et les gueux
Sous le ciel de Paris
Les oiseaux du Bon Dieu
Viennent du monde entier
Pour bavarder entre eux

Et le ciel de Paris
A son secret pour lui
Depuis vingt siècles il est épris
De notre Ile Saint Louis
Quand elle lui sourit
Il met son habit bleu
Quand il pleut sur Paris
C’est qu’il est malheureux
Quand il est trop jaloux
De ses millions d’amants
Il fait gronder sur nous
Son tonnerr’ éclatant
Mais le ciel de Paris
N’est pas longtemps cruel
Pour se fair’ pardonner
Il offre un arc en ciel

Буря у Києві… понеділок, Тра 17 2010 

У Києві сьогодні гроза, град, злива, шторм і візит Мєдвєдєва…

 

А тут реальні кадри…

Варіант №3

Варіант №4

Складнощі перекладу четвер, Тра 13 2010 

(((
Форію я… у перервах між мареннями почитуючи Вербера.

Натрапив на цікавенну інфу. Знаєте, чому у французів «Пежо» пишеться як Peugeot, а «Рено», як Renault? Чому літер удвічі більше, ніж звуків?

Якщо вірити Верберу, (а ми не маємо жодних підстав щоби не довіряти Верберу), середньовічні ченці змовлялися і ускладнювали написання слів тому що їм платили за кількість переписаних літер.
І вся Франція досі трахаєцця з цими інноваціями…

Акція-профанація. Ґеорґій-Побідоносець… п’ятниця, Тра 7 2010 

Кілька років ми всі спостерігаємо як з півночі до нас імпортуєцця мода обв’язуватися стрічками до Дня Перемоги. У цьому році через відомі політичні події це явище набуло досить значних розмірів, що змусило деяких мислячих людей зазирнути до статутів Ордена Святого Георгія та його радянського клону – Ордена Слави. Рекомендую почитати й вам і ви, запевняю, довідаєтеся багато цікавого.
Наприклад, що, зокрема, Орденом Слави нагороджується той, хто:

–Перебуваючи у палаючому танку, продовжував виконувати бойове завдання;
–З особистої зброї влучною стрільбою знищив від 10 до 50 солдатів і офіцерів противника;
–У бою вогнем протитанкової рушниці вивів з ладу не менше двох танків противника;
–Знищив ручними гранатами на полі бою або в тилу противника від одного до трьох танків;
–Знищив вогнем артилерії або кулемета не менше трьох літаків противника;
–Зневажаючи небезпеку першим увірвався в ДЗОТ (ДОТ, окоп або бліндаж) противника, рішучими діями знищив його гарнізон;
–Особисто захопив у полон ворожого офіцера;
–Особисто, з винахідливістю і сміливістю пробравшись до позиції противника, знищив його кулемет або міномет;
–З особистої зброї збив літак противника;
–Перебуваючи у підбитому танку, продовжував зі зброї танка виконувати бойове завдання;
–Своїм танком зім’яв одну або кілька гармат противника або знищив не менше двох кулеметних гнізд;
–Льотчик-винищувач знищив в повітряному бою від двох до чотирьох літаків-винищувачів противника або від трьох до шести літаків-бомбардувальників;
–Льотчик-штурмовик в результаті штурмового нальоту знищив від двох до п’яти танків противника або від трьох до шести паровозів, або підірвав ешелон на залізничній станції або перегоні, або знищив на аеродромі противника не менше двох літаків

Орденська стрічка – це невід’ємна частина ордену. Щоб переконатися у цьому достатньо зазирнути до будь-якого довідника. Мало того, носити її, так само, як і сам знак, мають право виключно особи, які цим самим орденом нагороджені.

Так от, хочецця запитати чолов’ягу з «вісімки» з тонованими вікнами чи парубка з «бімера» скільки танків підбили вони а чи, можливо, скільки ворожих офіцерів чи прапорів частин противника вони захопили у бою за що пов’язали помаранчево-чорну смугасту стрічку на антени своїх авто.

Можна говорити про те, що стрічка є акцією пам’яті про війну. Проте, можна бути певним, що шануючи загиблих зовсім не обов’язково профанувати військові нагороди. Не чіпляють же на себе зірку Героя як акцію до 23 лютого. А могли б, бо закон не карає за носіння незаслужених нагород. Коли є потреба святкувати Перемогу з якоюсь особливою відзнакою – начепи собі червону стрічку, під колір прапора переможців. Врешті-решт армія-переможець і називалася Червоною! Не біда, що переможені у війні теж мали червоні прапори і теж були соціалістами, між своїми часто трапляються непорозуміння. Але чому святкування обов’язково має бути пов’язаним з топтанням ногами орденських стрічок?
Минулої осені і навіть цього року наприкінці зими, у Сімферополі, я бачив багато машин з торішньою стрічкою, брудною, обдертою та вицвілою. Хіба можна назвати це вшануванням? Або повагою до подвигу, відзнакою котрому був орден?

Орденська стрічка – це зовсім не те, чим перев’язують подарунки і не те, що дівчата вплітають у коси чи пов’язують десь у області бікіні. На повсякденному одязі вона замінює сам орден, який роблять, до речі, зі срібла чи золота. Якби до революції ти отак от нав’язав на себе Георгієвську стрічку, одразу потрапив би до поліції, а то й до суду дійшло б.
Орден Слави, до речі, давали тільки за особисті заслуги. І тільки рядовим та сержантам. Ані військові частини, ані, тим більше, автомашини "BMW" цим орденом не нагороджували. У статуті це спеціально зазначено.

Якась трохи дивна склалася традиція

Традиція дійсно склалася, але не зараз. Корені її лежать в тих далеких роках, коли нас ще на світі не було.

Актор Борис Січкін (Буба Касторський з «Невловимих месників») у своїй книжці «Я из Одессы, здрасьте!» із захватом згадує один з бенкетів після Перемоги, котрий влаштовував командуючий Групою окупаційних військ у Німеччині маршал Жуков.
Жуков віддав наказ генерал-полковнику Серову: «Обеспечить баб для иностранцев!»

«Серов понимал толк в проститутках: у него в Москве был целый штат и на разные вкусы…» А тут не Москва, тут Берлин. Война только завершилась. Но генерал-полковник действует…

…Серов, не обращая на меня никакого внимания, набрал номер и жлобским голосом приказал:
— Нужны бляди. Штук восемь. Французы остаются и пара англичан. Ничего не знаю. Достань блядей где хочешь. Пойми, что важно. Четырех мало, их должно быть не меньше восьми. У тебя есть примерно два-три часа. Слушай меня, они должны быть прилично одеты, в вечерних платьях. Что значит — нет платьев? Достань! Зайди к немцам и возьми. Заодно захвати у немцев краски, чтобы их подкрасить, и духи — надушить. Надень им на платья ордена, медали и гвардейские значки. Одну сделай Героем Советского Союза. Давай действуй!
» (Б. Січкін. Я из Одессы, здрасьте! с. 85).

«Жуков смеялся до слез. У нашей Клавы — Героя Советского Союза — была огромная грудь, ее короткие руки не доставали до сосков, а на самом конце груди висели Золотая Звезда и орден Ленина. Француз был в восторге от Клавиной груди и нежно ее целовал, как все пьяные люди не сомневаясь, что этого никто не видит. Со стороны же было полное впечатление, что он целует Ленина на ордене».

Так вони святкували Перемогу. Так закладалися ті самі «традиції».
От звідки саме родом зневажливе ставлення до бойових нагород та орденських стрічок. От звідки взялася мода в’язати їх на машини, собак та дерева.

Друзі, невже не є очевидним, що все це – звичайнісіньке блюзнірство?
Дійсно, жукови, хрущови та брежнєви могли давати один одному Героїв до ювілею. Отак от просто з хвойдиних цицьок – і на свої груди. Але ж вони – нелюди, і це навіть не потребує доказів.
А ми з вами? Ким ми є, коли зневажаємо бойові нагороди?
І не треба розповідати, що підтяжки теж бувають смугастими, і дитячі банти та шарфи. Адже випадкове співпадання кольорів – це одне, а пов’язування стрічок на машини з метою імітувати орденську стрічку – зовсім інше. Це свідоме приниження військової нагороди.

Звісно, не просто так відродилася раптом жуківська мода профанувати святині. Сьогодні, коли крізь десятиріччя замовчування та фальшування проростає справжня трагічна історія тої війни, сторожові пси «єдино-правильного» погляду на історію хочуть пов’язати нас із собою кров’ю – кров’ю наших дідів.
Це давній бандитський прийом – зробити новачка співучасником злочину, щоб він був прив’язаний намертво і навіть думки не мав про повернення у світ порядних людей.
І тому мобілізуються все – паради, нагороди, показова агресія в бік інших учасників війни, зокрема УПА. Усе це ланки одного ланцюга, а точніше, складові ще однієї військової операції, тепер вже інформаційної.
Точно так, як комуністи кулеметами гнали свого часу наших дідів в атаку та прикривалися ними від ворога, путіни-януковичи-табачники тепер підіймають з могил і женуть в ідеологічну атаку вже мертвих, ховаються за їхніми нагородами та братськими могилами.
Але тепер ця війна – проти нас, бо сьогодні народ, пам’ять поколінь, історія кожної української родини є головним їхнім ворогом.
І хоч жоден не годен медалі «За відвагу», бодай знятої з хвойдиних цицьок, можновладці святкують Перемогу так, неначе самі її здобули. Стріляють салютами, гупають чоботами, роздирають асфальт гусеницями танків. А ми…

А у нас з вами все-таки є тепер вибір.
Або забути про дідів і прадідів, і «як усі», «за традицією» в пароксизмі святкової істерії в’язати стрічки від зрошених кров’ю орденів на машини, паркани та собачі нашийники.
Або вибачитися.
Вибачитися перед своїми дідами за те, що до влади у країні прийшли покидьки, які не хочуть дати спокій ані мертвим ані живим.
За те, що як і їхні попередники-комуністи, вони не здатні забезпечити гідне життя живим та людське вшанування загиблим.
За те, що в нашій країні знову розпочинають війну, намагаючись довести, що одні вбиті українці є кращими за інших. Довести попри те, що більшість кісток з того часу лежать у братських могилах вперемішку – вороги з друзями, старі з молодими, жінки з чоловіками. Радянська влада традиційно не розбиралася і загортала усіх одним бульдозером – не те, що нелюди-нацисти, які кожного свого солдата клали у окрему труну та ставили хрест.
За війну, що вас на неї кличуть з могил, за спекуляцію на ваших подвигах, за блюзнірство і зневагу до ваших нагород пробачте нас, діди! Пробачте, воїни!
Вічна вам пам’ять і вічний спокій!

P.S. Окремо хочеться звернутися до молоді:

Друзі, помаранчево-чорні стрічки – це не символ футбольного клубу «Шахтар», хоч кольори і співпадають. Це не символ якоїсь політичної організації – «Партії регіонів» чи «Нашої України».
Право носити орденську стрічку можна заробити тільки на полі бою. Знайте, що ані Орден Слави, ані Георгієвський хрест у мирні часи не давали, а отже ваші діди та прадіди за цю стрічку платити власною кров’ю. Тому не варто в’язати її на себе. Адже вам не отримати таких нагород – і слава Богу! – тож майте совість і поважайте мертвих!
Бо колись всі ми помремо…

P.S.S. Як висновок

1. Акція «Георгіївська стрічка» – однозначно політична та проросійська. Ідея «стрічки» відроджена кілька років тому за наказом Путіна кремлівськими ідеологами
2. Мета акції – спекуляція на святі – Дні Перемоги.
3. Цей символ – плазування перед совєцько-російським міфом про Другу світову війну, який зараз є одним із наріжних каменів у фундаменті путінського режиму. Саме тому День Перемоги, у війні в якій загинули десятки мільйонів людей, святкується з такою шумихою.
4. «Георгіївська стрічка» – чиста профанація геральдичного символу.
6. «Георгіївська стрічка» не є об’єктом купівлі-продажу, але виготовляється комерсантами на замовлення Кремля і проросійських організацій в Україні за винагороду.
7. «Георгіївська стрічка» часто служить для просування товарів і послуг. Комерсанти часто використовують стрічку як супутній товар або елемент товарної упаковки.
8. «Георгіївська стрічка» розповсюджується безкоштовно для всіх громадян-профанів, які не знають історії власного народу і радісно клюють на московські пропагандистські акції.
9. «Георгіївська стрічка» використовується в політичних цілях Партією регіонів, Компартією, Соцпартією, вітренківцями та іншими проросійськими партіями або рухами в Україні.

Якщо війна торкнулася твоєї родини.
Якщо ти знаєш, якою ціною дісталася нам Перемога.
Якщо ти пишаєшся своєю історією, своєю країною, своєю сім’єю.
Якщо ти пам’ятаєш.
Не підтримуй московсько-кремлівську акцію.
Не бери профановану кремлівську стрічку.

Просто привітай ветерана і подаруй йому квіти.

Велика подяка і шанування братам Капрановим (с)

А тим часом у Севастополі місцеві тряпочники продовжують бити світові рекорди

Прийміть коханого, яким він є середа, Тра 5 2010 

Жанна зітхнула з полегшенням. Позаду були романтичні зустрічі та млосні очікування дзвінка від нього, ніжні бутони троянд на сонній подушці і гіркі сльози від жаданої поїздки до Риму, куди він обіцяв відвезти її, але так і не склалось… Тепер її палець прикрашала обручка – символ спокою і стабільності, тепер її коханий був поряд не тільки за бажанням, але й зі службового обов’язку і життя здавалось лише у рожевих фарбах.

Їй здавалося, що вже відтепер все буде зовсім по-іншому, вона малювала райські картини їх майбутнього, в якому було все – гроші, щастя і Його любов. Тепер Він належав їй, і вона з ентузіазмом взялася за роботу, бажаючи виліпити з нього ідеал, який бачила у своїх мріях…

Але хто навчив жінку цьому?

Звідки з’являєцця у неї бажання переробити чоловіка, виліпити зі свого коханого те, що до вподоби їй? Це просто повальна епідемія: з року в рік дбайливі дружини докладають всіх своїх зусиль для переробки чоловіків, використовуючи весь арсенал засобів, наче поруч не жива людина, а шматок пластиліну.

У хід йде все – закиди, поради, лестощі, вимоги, претензії, сварки, порівняння з мачо з сусіднього під’їзду, підкладання потрібної літератури на тумбочку і під подушку, розмови за життя і т.д. Такий ваш арсенал?

І все це для того, щоб коханий Лесик, який ще вчора двох слів зв’язати не міг, швидше став Олександром Михайловичем, директором найбільшого і найбагатшого концерну, приносив би додому купу грошей, а ще (до того ж), проводив би з родиною п’ять днів на тиждень.

Але чомусь Олесь від подібних зусиль ніяк не хоче змінюватись та ще й пручаєцця, опираючись цим благим намірам, ховаючись від дружини, а значить, від майбутнього багатства за екраном телевізора чи келихом пива, твердо відстоюючи своє право бути слабким і бідним.

Чому?

Відповідь на це питання і проста і складна водночас. Все, що Ви можете зробити для своєї коханої людини – це кохати її. І ось тут-то криється велике таїнство, тому що кохання – це не тільки красиві слова, свіжий борщ і випрасувана зранку сорочка, це – величезна праця, перш за все, над собою, це ціле мистецтво, яке нам доводицця освоювати все життя, це терпіння і мудрість, котрим не навчають у школі, які потрібно виховувати у собі самостійно.

Сучасна жінка хоче отримати все готовим і якнайшвидше, не докладаючи особливих зусиль або застосовуючи їх до чоловіка, а не до себе, тому часто замість кохання у відповідь вона опиняєцця біля розбитого корита своїх надій.

Що ж таке кохання? І чи можна навчитися кохати?

Я можу уявити лише кілька напрямків, в яких потрібно розвиватись, якщо є бажання йти щасливим життєвим шляхом. І на шляхах цих, крім троянд, часто зустрічаюцця колючки, які приносять біль, але допомагають усвідомити свої помилки.

Кохання – це уміння прийняти кохану людину такою, якою вона є. Це готовність розділити з коханим його долю якою б вона не була. Згадайте – саме кохання допомагало дружинам декабристів вистояти у суворих умовах, не нарікати на долю, смиренно приймаючи всі її перипетії, тільки щоб бути поруч з коханою людиною. Пафосно? Але ж це факт…

Кохання – це терпіння. Сьогодні ваша кохана людина невпевнена у собі, схильна до негативізму і депресії, і немає у світі жодної таблетки, жодної поради, які допомогли б вам зробити її завтра успішною і багатою людиною, тобто саме такою, котрою ви бачите її у своїх мріях. Вона може залишитися такою на все життя, вона може повільно змінюватися, поступово набуваючи впевненості, але вирішувати це питання буде ЗАВЖДИ ця людина сама, а не ви за неї. Ваше завдання – чекати і вірити, що вона стане такою. Можливо, чекати все життя…

Кохання – це опора на себе, впевненість у собі, вміння бачити і виправляти власні помилки і недоліки, а не копання в іншій людині з метою змінити її, щоб можна було спертися на когось іншого.

Кохання – це довіра до себе, вміння користуватися своєю інтуїцією, і знаходити рішення в будь-яких ситуаціях, виявляючи мудрість і кмітливість. Насправді любляча жінка завжди відчує, як потрібно повести себе у цій ситуації, вона загадкова і непередбачувана, тому що діє не розумом, а серцем, сповненим коханням. Сьогодні вона м’яка, ласкава і пухнаста, завтра вона схожа на ураган, що змітає усе на своєму шляху, а вже за тиждень – вона звивиста і податлива річка…

Кохання – це творчість, чари, жіноча магія, натхнення і чарівність. Така жінка манить до себе, заради такої жінки чоловік буде готовий на будь-які зміни. Її особистий приклад, її жіноча сила, її жіночність і чарівність – ось головний арсенал і секрет її успіху.

Єдина порада, яку я міг би дати – станьте істинно люблячою жінкою, заради якої вашому чоловікові захочецця перевернути гори! Вчіцця кохати по-справжньому! Сили чоловікові може надати жіноча любов (спочатку материнська, а потім кохання дружини) і якщо ваш чоловік кволий і слабкий, то це лишень тому, що йому не вистачає кохання.

Тобто Справжнього кохання…

У якості ілюстрації дивіцця ТУТ

весна. вдома неділя, Тра 2 2010 


Слива й виноград: красиве і корисне…


Первоцвіт


Черешня та черемха


Росте черешня…


Мамина вишня в саду…


Всюди буйно квітне черемшина…


Платан-чик)))

Прогулянка Тростянецьким парком першого травня неділя, Тра 2 2010 

Прогулянка Качанівкою (1 травня) неділя, Тра 2 2010