Осенью Катерина Мурашова провела небольшое исследование, о котором ей на прошлой неделе напомнил материал Веры Рыклиной про одиночество. Ниже Катерина представляет читателям полученные результаты и предлагает вместе их обсудить
Кого боятся подростки
Моя рабочая гипотеза была такова: современных детей слишком много развлекают, в результате они не умеют сами себя занять, избегают встречи с самими собой, от чего, в свою очередь, своего внутреннего мира совершенно не знают и даже боятся.
По условиям эксперимента участник соглашался провести восемь часов (непрерывно) в одиночестве, сам с собой, не пользуясь никакими средствами коммуникации (телефоном, Интернетом), не включая компьютер или другие гаджеты, а также – радио и телевизор. Все остальные человеческие занятия — игра, чтение, письмо, ремесло, рисование, лепка, пение, музицирование, прогулки и т. д. — были разрешены.
Во время эксперимента участники по желанию могли делать записи о своем состоянии, действиях, о приходящих в голову мыслях.
Строго на следующий после эксперимента день они должны были прийти ко мне в кабинет и рассказать, как все прошло.
При возникновении сильного напряжения или других беспокоящих симптомов эксперимент следовало немедленно прекратить и записать время и, по возможности, причину его прекращения.
В моем эксперименте участвовали в основном подростки, которые приходят ко мне в поликлинику. Их родители были предупреждены и согласились обеспечить своим детям восемь часов одиночества.
Вся эта затея казалась мне совершенно безопасной. Признаю: я ошиблась.
В эксперименте приняли участие 68 подростков в возрасте от 12 до 18 лет — 31 мальчик и 37 девочек. Довели эксперимент до конца (то есть восемь часов пробыли наедине с собой) ТРОЕ подростков — два мальчика и девочка.
Семеро выдержали пять (и более) часов. Остальные — меньше.
Причины прерывания эксперимента подростки объясняли весьма однообразно: «Я больше не мог», «Мне казалось, что я сейчас взорвусь», «У меня голова лопнет».
У двадцати девочек и семи мальчиков наблюдались прямые вегетативные симптомы: приливы жара или озноб, головокружение, тошнота, потливость, сухость во рту, тремор рук или губ, боль в животе или груди, ощущение «шевеления» волос на голове.
Почти все испытывали беспокойство, страх, у пятерых дошедший практически до остроты «панической атаки».
У троих возникли суицидальные мысли.
Новизна ситуации, интерес и радость от встречи с собой исчезла практически у всех к началу второго-третьего часа. Только десять человек из прервавших эксперимент почувствовали беспокойство через три (и больше) часа одиночества.
Героическая девочка, доведшая эксперимент до конца, принесла мне дневник, в котором она все восемь часов подробно описывала свое состояние. Тут уже волосы зашевелились у меня (от ужаса).
Что делали мои подростки во время эксперимента?
— готовили еду, ели;
— читали или пытались читать,
— делали какие-то школьные задания (дело было в каникулы, но от отчаяния многие схватились за учебники);
— смотрели в окно или шатались по квартире;
— вышли на улицу и отправились в магазин или кафе (общаться было запрещено условиями эксперимента, но они решили, что продавцы или кассирши — не в счет);
— складывали головоломки или конструктор «Лего»;
— рисовали или пытались рисовать;
— мылись;
— убирались в комнате или квартире;
— играли с собакой или кошкой;
— занимались на тренажерах или делали гимнастику;
— записывали свои ощущения или мысли, писали письмо на бумаге;
— играли на гитаре, пианино (один — на флейте);
— трое писали стихи или прозу;
— один мальчик почти пять часов ездил по городу на автобусах и троллейбусах;
— одна девочка вышивала по канве;
— один мальчик отправился в парк аттракционов и за три часа докатался до того, что его начало рвать;
— один юноша прошел Петербург из конца в конец, порядка 25 км;
— одна девочка пошла в музей Политической истории и еще один мальчик — в зоопарк;
— одна девочка молилась.
Практически все в какой-то момент пытались заснуть, но ни у кого не получилось, в голове навязчиво крутились «дурацкие» мысли.
Прекратив эксперимент, четырнадцать подростков полезли в социальные сети, двадцать позвонили приятелям по мобильнику, трое позвонили родителям, пятеро пошли к друзьям домой или во двор. Остальные включили телевизор или погрузились в компьютерные игры. Кроме того, почти все и почти сразу включили музыку или сунули в уши наушники.
Все страхи и симптомы исчезли сразу после прекращения эксперимента.
63 подростка задним числом признали эксперимент полезным и интересным для самопознания. Шестеро повторяли его самостоятельно и утверждают, что со второго (третьего, пятого) раза у них получилось.
При анализе происходившего с ними во время эксперимента пятьдесят один человек употребляла словосочетания «зависимость», «получается, я не могу жить без…», «доза», «ломка», «синдром отмены», «мне все время нужно…», «слезть с иглы» и т.д. Все без исключения говорили о том, что были ужасно удивлены теми мыслями, которые приходили им в голову в процессе эксперимента, но не сумели их внимательно «рассмотреть» из-за ухудшения общего состояния.
Один из двух мальчиков, успешно закончивших эксперимент, все восемь часов клеил модель парусного корабля, с перерывом на еду и прогулку с собакой. Другой (сын моих знакомых — научных сотрудников) сначала разбирал и систематизировал свои коллекции, а потом пересаживал цветы. Ни тот, ни другой не испытали в процессе эксперимента никаких негативных эмоций и не отмечали возникновения «странных» мыслей.
Получив такие результаты, я, честно сказать, немного испугалась. Потому что гипотеза гипотезой, но когда она вот так подтверждается… А ведь надо еще учесть, что в моем эксперименте принимали участие не все подряд, а лишь те, кто заинтересовался и согласился.
А что вы об этом думаете?
Надзвичайно корисний і цікавий експеримент. А як у цій ситуації повелись би ви?
Я просто не можу повірити в це. Серйозно. І я, і деякі мої друзі, інколи роблять “дні без телефону та інтернету”, аби просто нарешті ПОЧИТАТИ, подумати, помалювати…
Хоча… Я згадую себе в дитинстві. Ми жили бідно, майже не було іграшок. Але вони мені були не потрібні. Я жила в уявному світі, дуже складному, з купою персонажів. В уяві “писала” пригодницькі романи. Спеціально йшла на піски на херсонщині, аби ніхто мене не бачив і не турбував. З іншого боку, дивлюся на своїх малих – вони взагалі не можуть побути самі. Їм потрібні розваги. Їм потрібно пропонувати щось робити. Ігор наодинці з собою майже нема.
у тому-то й справа…
наші діти – зовсім інші, тобто вони ростуть у зовсім інших умовах
а для нас ці умови не завжди зрозумілі
у тому-то й справа…
наші діти – зовсім інші, тобто вони ростуть у зовсім інших умовах
а для нас ці умови не завжди зрозумілі
Я просто не можу повірити в це. Серйозно. І я, і деякі мої друзі, інколи роблять “дні без телефону та інтернету”, аби просто нарешті ПОЧИТАТИ, подумати, помалювати…
Хоча… Я згадую себе в дитинстві. Ми жили бідно, майже не було іграшок. Але вони мені були не потрібні. Я жила в уявному світі, дуже складному, з купою персонажів. В уяві “писала” пригодницькі романи. Спеціально йшла на піски на херсонщині, аби ніхто мене не бачив і не турбував. З іншого боку, дивлюся на своїх малих – вони взагалі не можуть побути самі. Їм потрібні розваги. Їм потрібно пропонувати щось робити. Ігор наодинці з собою майже нема.
Я просто не можу повірити в це. Серйозно. І я, і деякі мої друзі, інколи роблять “дні без телефону та інтернету”, аби просто нарешті ПОЧИТАТИ, подумати, помалювати…
Хоча… Я згадую себе в дитинстві. Ми жили бідно, майже не було іграшок. Але вони мені були не потрібні. Я жила в уявному світі, дуже складному, з купою персонажів. В уяві “писала” пригодницькі романи. Спеціально йшла на піски на херсонщині, аби ніхто мене не бачив і не турбував. З іншого боку, дивлюся на своїх малих – вони взагалі не можуть побути самі. Їм потрібні розваги. Їм потрібно пропонувати щось робити. Ігор наодинці з собою майже нема.
Я просто не можу повірити в це. Серйозно. І я, і деякі мої друзі, інколи роблять “дні без телефону та інтернету”, аби просто нарешті ПОЧИТАТИ, подумати, помалювати…
Хоча… Я згадую себе в дитинстві. Ми жили бідно, майже не було іграшок. Але вони мені були не потрібні. Я жила в уявному світі, дуже складному, з купою персонажів. В уяві “писала” пригодницькі романи. Спеціально йшла на піски на херсонщині, аби ніхто мене не бачив і не турбував. З іншого боку, дивлюся на своїх малих – вони взагалі не можуть побути самі. Їм потрібні розваги. Їм потрібно пропонувати щось робити. Ігор наодинці з собою майже нема.
Я просто не можу повірити в це. Серйозно. І я, і деякі мої друзі, інколи роблять “дні без телефону та інтернету”, аби просто нарешті ПОЧИТАТИ, подумати, помалювати…
Хоча… Я згадую себе в дитинстві. Ми жили бідно, майже не було іграшок. Але вони мені були не потрібні. Я жила в уявному світі, дуже складному, з купою персонажів. В уяві “писала” пригодницькі романи. Спеціально йшла на піски на херсонщині, аби ніхто мене не бачив і не турбував. З іншого боку, дивлюся на своїх малих – вони взагалі не можуть побути самі. Їм потрібні розваги. Їм потрібно пропонувати щось робити. Ігор наодинці з собою майже нема.
Я просто не можу повірити в це. Серйозно. І я, і деякі мої друзі, інколи роблять “дні без телефону та інтернету”, аби просто нарешті ПОЧИТАТИ, подумати, помалювати…
Хоча… Я згадую себе в дитинстві. Ми жили бідно, майже не було іграшок. Але вони мені були не потрібні. Я жила в уявному світі, дуже складному, з купою персонажів. В уяві “писала” пригодницькі романи. Спеціально йшла на піски на херсонщині, аби ніхто мене не бачив і не турбував. З іншого боку, дивлюся на своїх малих – вони взагалі не можуть побути самі. Їм потрібні розваги. Їм потрібно пропонувати щось робити. Ігор наодинці з собою майже нема.
Я просто не можу повірити в це. Серйозно. І я, і деякі мої друзі, інколи роблять “дні без телефону та інтернету”, аби просто нарешті ПОЧИТАТИ, подумати, помалювати…
Хоча… Я згадую себе в дитинстві. Ми жили бідно, майже не було іграшок. Але вони мені були не потрібні. Я жила в уявному світі, дуже складному, з купою персонажів. В уяві “писала” пригодницькі романи. Спеціально йшла на піски на херсонщині, аби ніхто мене не бачив і не турбував. З іншого боку, дивлюся на своїх малих – вони взагалі не можуть побути самі. Їм потрібні розваги. Їм потрібно пропонувати щось робити. Ігор наодинці з собою майже нема.
Я просто не можу повірити в це. Серйозно. І я, і деякі мої друзі, інколи роблять “дні без телефону та інтернету”, аби просто нарешті ПОЧИТАТИ, подумати, помалювати…
Хоча… Я згадую себе в дитинстві. Ми жили бідно, майже не було іграшок. Але вони мені були не потрібні. Я жила в уявному світі, дуже складному, з купою персонажів. В уяві “писала” пригодницькі романи. Спеціально йшла на піски на херсонщині, аби ніхто мене не бачив і не турбував. З іншого боку, дивлюся на своїх малих – вони взагалі не можуть побути самі. Їм потрібні розваги. Їм потрібно пропонувати щось робити. Ігор наодинці з собою майже нема.
у тому-то й справа…
наші діти – зовсім інші, тобто вони ростуть у зовсім інших умовах
а для нас ці умови не завжди зрозумілі
Я просто не можу повірити в це. Серйозно. І я, і деякі мої друзі, інколи роблять “дні без телефону та інтернету”, аби просто нарешті ПОЧИТАТИ, подумати, помалювати…
Хоча… Я згадую себе в дитинстві. Ми жили бідно, майже не було іграшок. Але вони мені були не потрібні. Я жила в уявному світі, дуже складному, з купою персонажів. В уяві “писала” пригодницькі романи. Спеціально йшла на піски на херсонщині, аби ніхто мене не бачив і не турбував. З іншого боку, дивлюся на своїх малих – вони взагалі не можуть побути самі. Їм потрібні розваги. Їм потрібно пропонувати щось робити. Ігор наодинці з собою майже нема.
Я просто не можу повірити в це. Серйозно. І я, і деякі мої друзі, інколи роблять “дні без телефону та інтернету”, аби просто нарешті ПОЧИТАТИ, подумати, помалювати…
Хоча… Я згадую себе в дитинстві. Ми жили бідно, майже не було іграшок. Але вони мені були не потрібні. Я жила в уявному світі, дуже складному, з купою персонажів. В уяві “писала” пригодницькі романи. Спеціально йшла на піски на херсонщині, аби ніхто мене не бачив і не турбував. З іншого боку, дивлюся на своїх малих – вони взагалі не можуть побути самі. Їм потрібні розваги. Їм потрібно пропонувати щось робити. Ігор наодинці з собою майже нема.
Я просто не можу повірити в це. Серйозно. І я, і деякі мої друзі, інколи роблять “дні без телефону та інтернету”, аби просто нарешті ПОЧИТАТИ, подумати, помалювати…
Хоча… Я згадую себе в дитинстві. Ми жили бідно, майже не було іграшок. Але вони мені були не потрібні. Я жила в уявному світі, дуже складному, з купою персонажів. В уяві “писала” пригодницькі романи. Спеціально йшла на піски на херсонщині, аби ніхто мене не бачив і не турбував. З іншого боку, дивлюся на своїх малих – вони взагалі не можуть побути самі. Їм потрібні розваги. Їм потрібно пропонувати щось робити. Ігор наодинці з собою майже нема.
Я просто не можу повірити в це. Серйозно. І я, і деякі мої друзі, інколи роблять “дні без телефону та інтернету”, аби просто нарешті ПОЧИТАТИ, подумати, помалювати…
Хоча… Я згадую себе в дитинстві. Ми жили бідно, майже не було іграшок. Але вони мені були не потрібні. Я жила в уявному світі, дуже складному, з купою персонажів. В уяві “писала” пригодницькі романи. Спеціально йшла на піски на херсонщині, аби ніхто мене не бачив і не турбував. З іншого боку, дивлюся на своїх малих – вони взагалі не можуть побути самі. Їм потрібні розваги. Їм потрібно пропонувати щось робити. Ігор наодинці з собою майже нема.
Я просто не можу повірити в це. Серйозно. І я, і деякі мої друзі, інколи роблять “дні без телефону та інтернету”, аби просто нарешті ПОЧИТАТИ, подумати, помалювати…
Хоча… Я згадую себе в дитинстві. Ми жили бідно, майже не було іграшок. Але вони мені були не потрібні. Я жила в уявному світі, дуже складному, з купою персонажів. В уяві “писала” пригодницькі романи. Спеціально йшла на піски на херсонщині, аби ніхто мене не бачив і не турбував. З іншого боку, дивлюся на своїх малих – вони взагалі не можуть побути самі. Їм потрібні розваги. Їм потрібно пропонувати щось робити. Ігор наодинці з собою майже нема.
Я просто не можу повірити в це. Серйозно. І я, і деякі мої друзі, інколи роблять “дні без телефону та інтернету”, аби просто нарешті ПОЧИТАТИ, подумати, помалювати…
Хоча… Я згадую себе в дитинстві. Ми жили бідно, майже не було іграшок. Але вони мені були не потрібні. Я жила в уявному світі, дуже складному, з купою персонажів. В уяві “писала” пригодницькі романи. Спеціально йшла на піски на херсонщині, аби ніхто мене не бачив і не турбував. З іншого боку, дивлюся на своїх малих – вони взагалі не можуть побути самі. Їм потрібні розваги. Їм потрібно пропонувати щось робити. Ігор наодинці з собою майже нема.
у тому-то й справа…
наші діти – зовсім інші, тобто вони ростуть у зовсім інших умовах
а для нас ці умови не завжди зрозумілі
у тому-то й справа…
наші діти – зовсім інші, тобто вони ростуть у зовсім інших умовах
а для нас ці умови не завжди зрозумілі
у тому-то й справа…
наші діти – зовсім інші, тобто вони ростуть у зовсім інших умовах
а для нас ці умови не завжди зрозумілі
у тому-то й справа…
наші діти – зовсім інші, тобто вони ростуть у зовсім інших умовах
а для нас ці умови не завжди зрозумілі
у тому-то й справа…
наші діти – зовсім інші, тобто вони ростуть у зовсім інших умовах
а для нас ці умови не завжди зрозумілі
у тому-то й справа…
наші діти – зовсім інші, тобто вони ростуть у зовсім інших умовах
а для нас ці умови не завжди зрозумілі
у тому-то й справа…
наші діти – зовсім інші, тобто вони ростуть у зовсім інших умовах
а для нас ці умови не завжди зрозумілі
у тому-то й справа…
наші діти – зовсім інші, тобто вони ростуть у зовсім інших умовах
а для нас ці умови не завжди зрозумілі
у тому-то й справа…
наші діти – зовсім інші, тобто вони ростуть у зовсім інших умовах
а для нас ці умови не завжди зрозумілі
у тому-то й справа…
наші діти – зовсім інші, тобто вони ростуть у зовсім інших умовах
а для нас ці умови не завжди зрозумілі
у тому-то й справа…
наші діти – зовсім інші, тобто вони ростуть у зовсім інших умовах
а для нас ці умови не завжди зрозумілі
Вісім годин наодинці з самим собою – це розкіш, якої я давно не знаю.
а виявляєцця це не так і просто
у всякому випадку – для підлітків)
а виявляєцця це не так і просто
у всякому випадку – для підлітків)
Вісім годин наодинці з самим собою – це розкіш, якої я давно не знаю.
Вісім годин наодинці з самим собою – це розкіш, якої я давно не знаю.
Вісім годин наодинці з самим собою – це розкіш, якої я давно не знаю.
Вісім годин наодинці з самим собою – це розкіш, якої я давно не знаю.
Вісім годин наодинці з самим собою – це розкіш, якої я давно не знаю.
Вісім годин наодинці з самим собою – це розкіш, якої я давно не знаю.
Вісім годин наодинці з самим собою – це розкіш, якої я давно не знаю.
а виявляєцця це не так і просто
у всякому випадку – для підлітків)
Вісім годин наодинці з самим собою – це розкіш, якої я давно не знаю.
Вісім годин наодинці з самим собою – це розкіш, якої я давно не знаю.
Вісім годин наодинці з самим собою – це розкіш, якої я давно не знаю.
Вісім годин наодинці з самим собою – це розкіш, якої я давно не знаю.
Я просто не можу повірити в це. Серйозно. І я, і деякі мої друзі, інколи роблять “дні без телефону та інтернету”, аби просто нарешті ПОЧИТАТИ, подумати, помалювати…
Хоча… Я згадую себе в дитинстві. Ми жили бідно, майже не було іграшок. Але вони мені були не потрібні. Я жила в уявному світі, дуже складному, з купою персонажів. В уяві “писала” пригодницькі романи. Спеціально йшла на піски на херсонщині, аби ніхто мене не бачив і не турбував. З іншого боку, дивлюся на своїх малих – вони взагалі не можуть побути самі. Їм потрібні розваги. Їм потрібно пропонувати щось робити. Ігор наодинці з собою майже нема.
Я просто не можу повірити в це. Серйозно. І я, і деякі мої друзі, інколи роблять “дні без телефону та інтернету”, аби просто нарешті ПОЧИТАТИ, подумати, помалювати…
Хоча… Я згадую себе в дитинстві. Ми жили бідно, майже не було іграшок. Але вони мені були не потрібні. Я жила в уявному світі, дуже складному, з купою персонажів. В уяві “писала” пригодницькі романи. Спеціально йшла на піски на херсонщині, аби ніхто мене не бачив і не турбував. З іншого боку, дивлюся на своїх малих – вони взагалі не можуть побути самі. Їм потрібні розваги. Їм потрібно пропонувати щось робити. Ігор наодинці з собою майже нема.
Я просто не можу повірити в це. Серйозно. І я, і деякі мої друзі, інколи роблять “дні без телефону та інтернету”, аби просто нарешті ПОЧИТАТИ, подумати, помалювати…
Хоча… Я згадую себе в дитинстві. Ми жили бідно, майже не було іграшок. Але вони мені були не потрібні. Я жила в уявному світі, дуже складному, з купою персонажів. В уяві “писала” пригодницькі романи. Спеціально йшла на піски на херсонщині, аби ніхто мене не бачив і не турбував. З іншого боку, дивлюся на своїх малих – вони взагалі не можуть побути самі. Їм потрібні розваги. Їм потрібно пропонувати щось робити. Ігор наодинці з собою майже нема.
у тому-то й справа…
наші діти – зовсім інші, тобто вони ростуть у зовсім інших умовах
а для нас ці умови не завжди зрозумілі
Я просто не можу повірити в це. Серйозно. І я, і деякі мої друзі, інколи роблять “дні без телефону та інтернету”, аби просто нарешті ПОЧИТАТИ, подумати, помалювати…
Хоча… Я згадую себе в дитинстві. Ми жили бідно, майже не було іграшок. Але вони мені були не потрібні. Я жила в уявному світі, дуже складному, з купою персонажів. В уяві “писала” пригодницькі романи. Спеціально йшла на піски на херсонщині, аби ніхто мене не бачив і не турбував. З іншого боку, дивлюся на своїх малих – вони взагалі не можуть побути самі. Їм потрібні розваги. Їм потрібно пропонувати щось робити. Ігор наодинці з собою майже нема.
у тому-то й справа…
наші діти – зовсім інші, тобто вони ростуть у зовсім інших умовах
а для нас ці умови не завжди зрозумілі
Я просто не можу повірити в це. Серйозно. І я, і деякі мої друзі, інколи роблять “дні без телефону та інтернету”, аби просто нарешті ПОЧИТАТИ, подумати, помалювати…
Хоча… Я згадую себе в дитинстві. Ми жили бідно, майже не було іграшок. Але вони мені були не потрібні. Я жила в уявному світі, дуже складному, з купою персонажів. В уяві “писала” пригодницькі романи. Спеціально йшла на піски на херсонщині, аби ніхто мене не бачив і не турбував. З іншого боку, дивлюся на своїх малих – вони взагалі не можуть побути самі. Їм потрібні розваги. Їм потрібно пропонувати щось робити. Ігор наодинці з собою майже нема.
серед наших дітей важче було б знайти Робінзона Крузо…
я в дитинстві мала декілька книжок з гарними малюнками і мамині журнали burda, де були фотографії карнавальних костюмів різних принцес і русалок – оце були мої забавки. я їх розглядала і вигадувала різні історії. ще ми з братом бавились в діда в гаражі дрібними детальками від машини в роботів або інопланетян. кіт теж був забавкою :), а пса ми поважали 🙂
отож
у вас не було “вконтактє”, “фейсбуку”, мобільних телефонів етцетера…
от мені здаєцця, що з уявою і можливістю вербалізації цієї уяви у нас все-таки якось більше склалось, нє?
може і так, може і ні. зараз є дуже різні діти.
думаю, головне не дати їм обмежувати свій світогляд рамками нету чи телебачення.
до-речі, в такій безпорадності дітей з собою винні батьки, бо набагато легше посадити дитину перед телевізором чи компом, ніж витримати пів року науки і пояснень, що можна бавитись самому і знайти разом з дитиною те, що її цікавить (малюнки, детальки, кіт, пес).
тут ви, звісно і безумовно, праві
але як від цього сумно…
всіх не врятуєш. прочитають результати дослідження 1000 батьків чи потенційних батьків. 500 задумається. 100 вирішить підрихтувати виховання дітей. 50 буде дійсно працювати з дітьми. 10 вдасться все якнайкраще.
потім щось станеться і нащадки тої 1000 опиняться без доступу до розважальних ресурсів. половина, або й дві третіх зіп’ється. хтось створить групу за інтересами і порятує нею частину людей, які вар’юватимуть в ситуації, що склалася. щасливою буде меншість, яка буде вміти підтримувати інтерперсональні стосунки і слухати себе.
до-речі, я зараз на межі між пропастю в соцмережах і здоровим глуздом 🙂 займаюсь зі студентами і підтримую з ними зв’язок через соцмережі і мейл. затягує страшно! головне не піддатися на низькосортну легкодоступну цікаву інформацію, бо година з життя випадає тільки так.
ви влучили прямо у корінь!)
соц.мережі, жж, ютуб – це абсолютні таймкілери((
а знаєте, коли я вчилась в школі, повертаючись додому, вмикала телевізор. просто так, щоб грав і іншій кімнаті. хід думок десь такий: пів дня в школі в постійному шумі, дорога додому – шум. я навчена функціонувати в шумі. вдома – тиша. я не знаю як поводитись в тиші і підсвідомо створюю умови, в яких вмію діяти. коли вдома є ще хтось – телевізора не треба, бо той хтось створює фон (наприклад мама, готуючи їсти). щоб навчитись діяти в тиші треба цього усвідомлено хотіти, а більшість йде шляхом найменшого опору – в цьому випадку легше пристосувати світ до себе, ніж себе до світу.
в більш дорослому віці – музика і ТВ стає панацеєю від думок про самотність, аналізування поведінки, за яку може бути стидно, вирішення проблем вже і зараз.
соцмережі – те саме. гарні кольорові фото інтрер’єрів, готичні цвинтарі, стріпіхані панки,музика, відео…а виключиш і ті самі 4 стіни, що й завжди. навіщо йти в парк, оздоблювати своє помешкання, якщо можна зайти в соц.мережу і все є?
футуристи вже давно зображують житло майбутнього, як капсулу 2х2 з ліжком, холодильником, туалетом, душовою і КОМП’ЮТЕРОМ!
тайм-кілінг – це лише квіточки 🙂
як ви здорово все описали)
але мене зовсім не приваблює 2Х2))) навіть з епловським монітором))
як ви здорово все описали)
але мене зовсім не приваблює 2Х2))) навіть з епловським монітором))
а знаєте, коли я вчилась в школі, повертаючись додому, вмикала телевізор. просто так, щоб грав і іншій кімнаті. хід думок десь такий: пів дня в школі в постійному шумі, дорога додому – шум. я навчена функціонувати в шумі. вдома – тиша. я не знаю як поводитись в тиші і підсвідомо створюю умови, в яких вмію діяти. коли вдома є ще хтось – телевізора не треба, бо той хтось створює фон (наприклад мама, готуючи їсти). щоб навчитись діяти в тиші треба цього усвідомлено хотіти, а більшість йде шляхом найменшого опору – в цьому випадку легше пристосувати світ до себе, ніж себе до світу.
в більш дорослому віці – музика і ТВ стає панацеєю від думок про самотність, аналізування поведінки, за яку може бути стидно, вирішення проблем вже і зараз.
соцмережі – те саме. гарні кольорові фото інтрер’єрів, готичні цвинтарі, стріпіхані панки,музика, відео…а виключиш і ті самі 4 стіни, що й завжди. навіщо йти в парк, оздоблювати своє помешкання, якщо можна зайти в соц.мережу і все є?
футуристи вже давно зображують житло майбутнього, як капсулу 2х2 з ліжком, холодильником, туалетом, душовою і КОМП’ЮТЕРОМ!
тайм-кілінг – це лише квіточки 🙂
ви влучили прямо у корінь!)
соц.мережі, жж, ютуб – це абсолютні таймкілери((
всіх не врятуєш. прочитають результати дослідження 1000 батьків чи потенційних батьків. 500 задумається. 100 вирішить підрихтувати виховання дітей. 50 буде дійсно працювати з дітьми. 10 вдасться все якнайкраще.
потім щось станеться і нащадки тої 1000 опиняться без доступу до розважальних ресурсів. половина, або й дві третіх зіп’ється. хтось створить групу за інтересами і порятує нею частину людей, які вар’юватимуть в ситуації, що склалася. щасливою буде меншість, яка буде вміти підтримувати інтерперсональні стосунки і слухати себе.
до-речі, я зараз на межі між пропастю в соцмережах і здоровим глуздом 🙂 займаюсь зі студентами і підтримую з ними зв’язок через соцмережі і мейл. затягує страшно! головне не піддатися на низькосортну легкодоступну цікаву інформацію, бо година з життя випадає тільки так.
тут ви, звісно і безумовно, праві
але як від цього сумно…
може і так, може і ні. зараз є дуже різні діти.
думаю, головне не дати їм обмежувати свій світогляд рамками нету чи телебачення.
до-речі, в такій безпорадності дітей з собою винні батьки, бо набагато легше посадити дитину перед телевізором чи компом, ніж витримати пів року науки і пояснень, що можна бавитись самому і знайти разом з дитиною те, що її цікавить (малюнки, детальки, кіт, пес).
отож
у вас не було “вконтактє”, “фейсбуку”, мобільних телефонів етцетера…
от мені здаєцця, що з уявою і можливістю вербалізації цієї уяви у нас все-таки якось більше склалось, нє?
серед наших дітей важче було б знайти Робінзона Крузо…
я в дитинстві мала декілька книжок з гарними малюнками і мамині журнали burda, де були фотографії карнавальних костюмів різних принцес і русалок – оце були мої забавки. я їх розглядала і вигадувала різні історії. ще ми з братом бавились в діда в гаражі дрібними детальками від машини в роботів або інопланетян. кіт теж був забавкою :), а пса ми поважали 🙂
серед наших дітей важче було б знайти Робінзона Крузо…
я в дитинстві мала декілька книжок з гарними малюнками і мамині журнали burda, де були фотографії карнавальних костюмів різних принцес і русалок – оце були мої забавки. я їх розглядала і вигадувала різні історії. ще ми з братом бавились в діда в гаражі дрібними детальками від машини в роботів або інопланетян. кіт теж був забавкою :), а пса ми поважали 🙂
серед наших дітей важче було б знайти Робінзона Крузо…
я в дитинстві мала декілька книжок з гарними малюнками і мамині журнали burda, де були фотографії карнавальних костюмів різних принцес і русалок – оце були мої забавки. я їх розглядала і вигадувала різні історії. ще ми з братом бавились в діда в гаражі дрібними детальками від машини в роботів або інопланетян. кіт теж був забавкою :), а пса ми поважали 🙂
серед наших дітей важче було б знайти Робінзона Крузо…
я в дитинстві мала декілька книжок з гарними малюнками і мамині журнали burda, де були фотографії карнавальних костюмів різних принцес і русалок – оце були мої забавки. я їх розглядала і вигадувала різні історії. ще ми з братом бавились в діда в гаражі дрібними детальками від машини в роботів або інопланетян. кіт теж був забавкою :), а пса ми поважали 🙂
серед наших дітей важче було б знайти Робінзона Крузо…
я в дитинстві мала декілька книжок з гарними малюнками і мамині журнали burda, де були фотографії карнавальних костюмів різних принцес і русалок – оце були мої забавки. я їх розглядала і вигадувала різні історії. ще ми з братом бавились в діда в гаражі дрібними детальками від машини в роботів або інопланетян. кіт теж був забавкою :), а пса ми поважали 🙂
серед наших дітей важче було б знайти Робінзона Крузо…
я в дитинстві мала декілька книжок з гарними малюнками і мамині журнали burda, де були фотографії карнавальних костюмів різних принцес і русалок – оце були мої забавки. я їх розглядала і вигадувала різні історії. ще ми з братом бавились в діда в гаражі дрібними детальками від машини в роботів або інопланетян. кіт теж був забавкою :), а пса ми поважали 🙂
серед наших дітей важче було б знайти Робінзона Крузо…
я в дитинстві мала декілька книжок з гарними малюнками і мамині журнали burda, де були фотографії карнавальних костюмів різних принцес і русалок – оце були мої забавки. я їх розглядала і вигадувала різні історії. ще ми з братом бавились в діда в гаражі дрібними детальками від машини в роботів або інопланетян. кіт теж був забавкою :), а пса ми поважали 🙂
отож
у вас не було “вконтактє”, “фейсбуку”, мобільних телефонів етцетера…
от мені здаєцця, що з уявою і можливістю вербалізації цієї уяви у нас все-таки якось більше склалось, нє?
може і так, може і ні. зараз є дуже різні діти.
думаю, головне не дати їм обмежувати свій світогляд рамками нету чи телебачення.
до-речі, в такій безпорадності дітей з собою винні батьки, бо набагато легше посадити дитину перед телевізором чи компом, ніж витримати пів року науки і пояснень, що можна бавитись самому і знайти разом з дитиною те, що її цікавить (малюнки, детальки, кіт, пес).
тут ви, звісно і безумовно, праві
але як від цього сумно…
всіх не врятуєш. прочитають результати дослідження 1000 батьків чи потенційних батьків. 500 задумається. 100 вирішить підрихтувати виховання дітей. 50 буде дійсно працювати з дітьми. 10 вдасться все якнайкраще.
потім щось станеться і нащадки тої 1000 опиняться без доступу до розважальних ресурсів. половина, або й дві третіх зіп’ється. хтось створить групу за інтересами і порятує нею частину людей, які вар’юватимуть в ситуації, що склалася. щасливою буде меншість, яка буде вміти підтримувати інтерперсональні стосунки і слухати себе.
до-речі, я зараз на межі між пропастю в соцмережах і здоровим глуздом 🙂 займаюсь зі студентами і підтримую з ними зв’язок через соцмережі і мейл. затягує страшно! головне не піддатися на низькосортну легкодоступну цікаву інформацію, бо година з життя випадає тільки так.
ви влучили прямо у корінь!)
соц.мережі, жж, ютуб – це абсолютні таймкілери((
а знаєте, коли я вчилась в школі, повертаючись додому, вмикала телевізор. просто так, щоб грав і іншій кімнаті. хід думок десь такий: пів дня в школі в постійному шумі, дорога додому – шум. я навчена функціонувати в шумі. вдома – тиша. я не знаю як поводитись в тиші і підсвідомо створюю умови, в яких вмію діяти. коли вдома є ще хтось – телевізора не треба, бо той хтось створює фон (наприклад мама, готуючи їсти). щоб навчитись діяти в тиші треба цього усвідомлено хотіти, а більшість йде шляхом найменшого опору – в цьому випадку легше пристосувати світ до себе, ніж себе до світу.
в більш дорослому віці – музика і ТВ стає панацеєю від думок про самотність, аналізування поведінки, за яку може бути стидно, вирішення проблем вже і зараз.
соцмережі – те саме. гарні кольорові фото інтрер’єрів, готичні цвинтарі, стріпіхані панки,музика, відео…а виключиш і ті самі 4 стіни, що й завжди. навіщо йти в парк, оздоблювати своє помешкання, якщо можна зайти в соц.мережу і все є?
футуристи вже давно зображують житло майбутнього, як капсулу 2х2 з ліжком, холодильником, туалетом, душовою і КОМП’ЮТЕРОМ!
тайм-кілінг – це лише квіточки 🙂
як ви здорово все описали)
але мене зовсім не приваблює 2Х2))) навіть з епловським монітором))
серед наших дітей важче було б знайти Робінзона Крузо…
я в дитинстві мала декілька книжок з гарними малюнками і мамині журнали burda, де були фотографії карнавальних костюмів різних принцес і русалок – оце були мої забавки. я їх розглядала і вигадувала різні історії. ще ми з братом бавились в діда в гаражі дрібними детальками від машини в роботів або інопланетян. кіт теж був забавкою :), а пса ми поважали 🙂
серед наших дітей важче було б знайти Робінзона Крузо…
я в дитинстві мала декілька книжок з гарними малюнками і мамині журнали burda, де були фотографії карнавальних костюмів різних принцес і русалок – оце були мої забавки. я їх розглядала і вигадувала різні історії. ще ми з братом бавились в діда в гаражі дрібними детальками від машини в роботів або інопланетян. кіт теж був забавкою :), а пса ми поважали 🙂
серед наших дітей важче було б знайти Робінзона Крузо…
я в дитинстві мала декілька книжок з гарними малюнками і мамині журнали burda, де були фотографії карнавальних костюмів різних принцес і русалок – оце були мої забавки. я їх розглядала і вигадувала різні історії. ще ми з братом бавились в діда в гаражі дрібними детальками від машини в роботів або інопланетян. кіт теж був забавкою :), а пса ми поважали 🙂
серед наших дітей важче було б знайти Робінзона Крузо…
я в дитинстві мала декілька книжок з гарними малюнками і мамині журнали burda, де були фотографії карнавальних костюмів різних принцес і русалок – оце були мої забавки. я їх розглядала і вигадувала різні історії. ще ми з братом бавились в діда в гаражі дрібними детальками від машини в роботів або інопланетян. кіт теж був забавкою :), а пса ми поважали 🙂
серед наших дітей важче було б знайти Робінзона Крузо…
я в дитинстві мала декілька книжок з гарними малюнками і мамині журнали burda, де були фотографії карнавальних костюмів різних принцес і русалок – оце були мої забавки. я їх розглядала і вигадувала різні історії. ще ми з братом бавились в діда в гаражі дрібними детальками від машини в роботів або інопланетян. кіт теж був забавкою :), а пса ми поважали 🙂
а виявляєцця це не так і просто
у всякому випадку – для підлітків)
а виявляєцця це не так і просто
у всякому випадку – для підлітків)
а виявляєцця це не так і просто
у всякому випадку – для підлітків)
а виявляєцця це не так і просто
у всякому випадку – для підлітків)
а виявляєцця це не так і просто
у всякому випадку – для підлітків)
а виявляєцця це не так і просто
у всякому випадку – для підлітків)
а виявляєцця це не так і просто
у всякому випадку – для підлітків)
а виявляєцця це не так і просто
у всякому випадку – для підлітків)
а виявляєцця це не так і просто
у всякому випадку – для підлітків)
а виявляєцця це не так і просто
у всякому випадку – для підлітків)
отож
у вас не було “вконтактє”, “фейсбуку”, мобільних телефонів етцетера…
от мені здаєцця, що з уявою і можливістю вербалізації цієї уяви у нас все-таки якось більше склалось, нє?
отож
у вас не було “вконтактє”, “фейсбуку”, мобільних телефонів етцетера…
от мені здаєцця, що з уявою і можливістю вербалізації цієї уяви у нас все-таки якось більше склалось, нє?
отож
у вас не було “вконтактє”, “фейсбуку”, мобільних телефонів етцетера…
от мені здаєцця, що з уявою і можливістю вербалізації цієї уяви у нас все-таки якось більше склалось, нє?
отож
у вас не було “вконтактє”, “фейсбуку”, мобільних телефонів етцетера…
от мені здаєцця, що з уявою і можливістю вербалізації цієї уяви у нас все-таки якось більше склалось, нє?
отож
у вас не було “вконтактє”, “фейсбуку”, мобільних телефонів етцетера…
от мені здаєцця, що з уявою і можливістю вербалізації цієї уяви у нас все-таки якось більше склалось, нє?
отож
у вас не було “вконтактє”, “фейсбуку”, мобільних телефонів етцетера…
от мені здаєцця, що з уявою і можливістю вербалізації цієї уяви у нас все-таки якось більше склалось, нє?
отож
у вас не було “вконтактє”, “фейсбуку”, мобільних телефонів етцетера…
от мені здаєцця, що з уявою і можливістю вербалізації цієї уяви у нас все-таки якось більше склалось, нє?
отож
у вас не було “вконтактє”, “фейсбуку”, мобільних телефонів етцетера…
от мені здаєцця, що з уявою і можливістю вербалізації цієї уяви у нас все-таки якось більше склалось, нє?
отож
у вас не було “вконтактє”, “фейсбуку”, мобільних телефонів етцетера…
от мені здаєцця, що з уявою і можливістю вербалізації цієї уяви у нас все-таки якось більше склалось, нє?
отож
у вас не було “вконтактє”, “фейсбуку”, мобільних телефонів етцетера…
от мені здаєцця, що з уявою і можливістю вербалізації цієї уяви у нас все-таки якось більше склалось, нє?
у тому-то й справа…
наші діти – зовсім інші, тобто вони ростуть у зовсім інших умовах
а для нас ці умови не завжди зрозумілі
у тому-то й справа…
наші діти – зовсім інші, тобто вони ростуть у зовсім інших умовах
а для нас ці умови не завжди зрозумілі
у тому-то й справа…
наші діти – зовсім інші, тобто вони ростуть у зовсім інших умовах
а для нас ці умови не завжди зрозумілі
Вісім годин наодинці з самим собою – це розкіш, якої я давно не знаю.
Вісім годин наодинці з самим собою – це розкіш, якої я давно не знаю.
Вісім годин наодинці з самим собою – це розкіш, якої я давно не знаю.
а виявляєцця це не так і просто
у всякому випадку – для підлітків)
Вісім годин наодинці з самим собою – це розкіш, якої я давно не знаю.
а виявляєцця це не так і просто
у всякому випадку – для підлітків)
Вісім годин наодинці з самим собою – це розкіш, якої я давно не знаю.
може і так, може і ні. зараз є дуже різні діти.
думаю, головне не дати їм обмежувати свій світогляд рамками нету чи телебачення.
до-речі, в такій безпорадності дітей з собою винні батьки, бо набагато легше посадити дитину перед телевізором чи компом, ніж витримати пів року науки і пояснень, що можна бавитись самому і знайти разом з дитиною те, що її цікавить (малюнки, детальки, кіт, пес).
може і так, може і ні. зараз є дуже різні діти.
думаю, головне не дати їм обмежувати свій світогляд рамками нету чи телебачення.
до-речі, в такій безпорадності дітей з собою винні батьки, бо набагато легше посадити дитину перед телевізором чи компом, ніж витримати пів року науки і пояснень, що можна бавитись самому і знайти разом з дитиною те, що її цікавить (малюнки, детальки, кіт, пес).
може і так, може і ні. зараз є дуже різні діти.
думаю, головне не дати їм обмежувати свій світогляд рамками нету чи телебачення.
до-речі, в такій безпорадності дітей з собою винні батьки, бо набагато легше посадити дитину перед телевізором чи компом, ніж витримати пів року науки і пояснень, що можна бавитись самому і знайти разом з дитиною те, що її цікавить (малюнки, детальки, кіт, пес).
може і так, може і ні. зараз є дуже різні діти.
думаю, головне не дати їм обмежувати свій світогляд рамками нету чи телебачення.
до-речі, в такій безпорадності дітей з собою винні батьки, бо набагато легше посадити дитину перед телевізором чи компом, ніж витримати пів року науки і пояснень, що можна бавитись самому і знайти разом з дитиною те, що її цікавить (малюнки, детальки, кіт, пес).
може і так, може і ні. зараз є дуже різні діти.
думаю, головне не дати їм обмежувати свій світогляд рамками нету чи телебачення.
до-речі, в такій безпорадності дітей з собою винні батьки, бо набагато легше посадити дитину перед телевізором чи компом, ніж витримати пів року науки і пояснень, що можна бавитись самому і знайти разом з дитиною те, що її цікавить (малюнки, детальки, кіт, пес).
може і так, може і ні. зараз є дуже різні діти.
думаю, головне не дати їм обмежувати свій світогляд рамками нету чи телебачення.
до-речі, в такій безпорадності дітей з собою винні батьки, бо набагато легше посадити дитину перед телевізором чи компом, ніж витримати пів року науки і пояснень, що можна бавитись самому і знайти разом з дитиною те, що її цікавить (малюнки, детальки, кіт, пес).
може і так, може і ні. зараз є дуже різні діти.
думаю, головне не дати їм обмежувати свій світогляд рамками нету чи телебачення.
до-речі, в такій безпорадності дітей з собою винні батьки, бо набагато легше посадити дитину перед телевізором чи компом, ніж витримати пів року науки і пояснень, що можна бавитись самому і знайти разом з дитиною те, що її цікавить (малюнки, детальки, кіт, пес).
може і так, може і ні. зараз є дуже різні діти.
думаю, головне не дати їм обмежувати свій світогляд рамками нету чи телебачення.
до-речі, в такій безпорадності дітей з собою винні батьки, бо набагато легше посадити дитину перед телевізором чи компом, ніж витримати пів року науки і пояснень, що можна бавитись самому і знайти разом з дитиною те, що її цікавить (малюнки, детальки, кіт, пес).
може і так, може і ні. зараз є дуже різні діти.
думаю, головне не дати їм обмежувати свій світогляд рамками нету чи телебачення.
до-речі, в такій безпорадності дітей з собою винні батьки, бо набагато легше посадити дитину перед телевізором чи компом, ніж витримати пів року науки і пояснень, що можна бавитись самому і знайти разом з дитиною те, що її цікавить (малюнки, детальки, кіт, пес).
може і так, може і ні. зараз є дуже різні діти.
думаю, головне не дати їм обмежувати свій світогляд рамками нету чи телебачення.
до-речі, в такій безпорадності дітей з собою винні батьки, бо набагато легше посадити дитину перед телевізором чи компом, ніж витримати пів року науки і пояснень, що можна бавитись самому і знайти разом з дитиною те, що її цікавить (малюнки, детальки, кіт, пес).
може і так, може і ні. зараз є дуже різні діти.
думаю, головне не дати їм обмежувати свій світогляд рамками нету чи телебачення.
до-речі, в такій безпорадності дітей з собою винні батьки, бо набагато легше посадити дитину перед телевізором чи компом, ніж витримати пів року науки і пояснень, що можна бавитись самому і знайти разом з дитиною те, що її цікавить (малюнки, детальки, кіт, пес).
тут ви, звісно і безумовно, праві
але як від цього сумно…
тут ви, звісно і безумовно, праві
але як від цього сумно…
тут ви, звісно і безумовно, праві
але як від цього сумно…
тут ви, звісно і безумовно, праві
але як від цього сумно…
тут ви, звісно і безумовно, праві
але як від цього сумно…
тут ви, звісно і безумовно, праві
але як від цього сумно…
тут ви, звісно і безумовно, праві
але як від цього сумно…
тут ви, звісно і безумовно, праві
але як від цього сумно…
тут ви, звісно і безумовно, праві
але як від цього сумно…
тут ви, звісно і безумовно, праві
але як від цього сумно…
дуже цікаво
… та схоже на правду
* пригадав свої підліткові роки
бувало і по 8-9 годин самотності – книжки читав, малював, моделі клеїв
** десь з 17 років, щоправда, все це пройшло само собою
я, наприклад, частенько мріяв і чекав, поки батьки зберуцця десь у гості, щоб мати можливість побути вдома одному))
я, наприклад, частенько мріяв і чекав, поки батьки зберуцця десь у гості, щоб мати можливість побути вдома одному))
дуже цікаво
… та схоже на правду
* пригадав свої підліткові роки
бувало і по 8-9 годин самотності – книжки читав, малював, моделі клеїв
** десь з 17 років, щоправда, все це пройшло само собою
дуже цікаво
… та схоже на правду
* пригадав свої підліткові роки
бувало і по 8-9 годин самотності – книжки читав, малював, моделі клеїв
** десь з 17 років, щоправда, все це пройшло само собою
дуже цікаво
… та схоже на правду
* пригадав свої підліткові роки
бувало і по 8-9 годин самотності – книжки читав, малював, моделі клеїв
** десь з 17 років, щоправда, все це пройшло само собою
дуже цікаво
… та схоже на правду
* пригадав свої підліткові роки
бувало і по 8-9 годин самотності – книжки читав, малював, моделі клеїв
** десь з 17 років, щоправда, все це пройшло само собою
дуже цікаво
… та схоже на правду
* пригадав свої підліткові роки
бувало і по 8-9 годин самотності – книжки читав, малював, моделі клеїв
** десь з 17 років, щоправда, все це пройшло само собою
дуже цікаво
… та схоже на правду
* пригадав свої підліткові роки
бувало і по 8-9 годин самотності – книжки читав, малював, моделі клеїв
** десь з 17 років, щоправда, все це пройшло само собою
дуже цікаво
… та схоже на правду
* пригадав свої підліткові роки
бувало і по 8-9 годин самотності – книжки читав, малював, моделі клеїв
** десь з 17 років, щоправда, все це пройшло само собою
я, наприклад, частенько мріяв і чекав, поки батьки зберуцця десь у гості, щоб мати можливість побути вдома одному))
дуже цікаво
… та схоже на правду
* пригадав свої підліткові роки
бувало і по 8-9 годин самотності – книжки читав, малював, моделі клеїв
** десь з 17 років, щоправда, все це пройшло само собою
дуже цікаво
… та схоже на правду
* пригадав свої підліткові роки
бувало і по 8-9 годин самотності – книжки читав, малював, моделі клеїв
** десь з 17 років, щоправда, все це пройшло само собою
дуже цікаво
… та схоже на правду
* пригадав свої підліткові роки
бувало і по 8-9 годин самотності – книжки читав, малював, моделі клеїв
** десь з 17 років, щоправда, все це пройшло само собою
дуже цікаво
… та схоже на правду
* пригадав свої підліткові роки
бувало і по 8-9 годин самотності – книжки читав, малював, моделі клеїв
** десь з 17 років, щоправда, все це пройшло само собою
дуже цікаво
… та схоже на правду
* пригадав свої підліткові роки
бувало і по 8-9 годин самотності – книжки читав, малював, моделі клеїв
** десь з 17 років, щоправда, все це пройшло само собою
серед наших дітей важче було б знайти Робінзона Крузо…
я в дитинстві мала декілька книжок з гарними малюнками і мамині журнали burda, де були фотографії карнавальних костюмів різних принцес і русалок – оце були мої забавки. я їх розглядала і вигадувала різні історії. ще ми з братом бавились в діда в гаражі дрібними детальками від машини в роботів або інопланетян. кіт теж був забавкою :), а пса ми поважали 🙂
серед наших дітей важче було б знайти Робінзона Крузо…
я в дитинстві мала декілька книжок з гарними малюнками і мамині журнали burda, де були фотографії карнавальних костюмів різних принцес і русалок – оце були мої забавки. я їх розглядала і вигадувала різні історії. ще ми з братом бавились в діда в гаражі дрібними детальками від машини в роботів або інопланетян. кіт теж був забавкою :), а пса ми поважали 🙂
серед наших дітей важче було б знайти Робінзона Крузо…
я в дитинстві мала декілька книжок з гарними малюнками і мамині журнали burda, де були фотографії карнавальних костюмів різних принцес і русалок – оце були мої забавки. я їх розглядала і вигадувала різні історії. ще ми з братом бавились в діда в гаражі дрібними детальками від машини в роботів або інопланетян. кіт теж був забавкою :), а пса ми поважали 🙂
отож
у вас не було “вконтактє”, “фейсбуку”, мобільних телефонів етцетера…
от мені здаєцця, що з уявою і можливістю вербалізації цієї уяви у нас все-таки якось більше склалось, нє?
може і так, може і ні. зараз є дуже різні діти.
думаю, головне не дати їм обмежувати свій світогляд рамками нету чи телебачення.
до-речі, в такій безпорадності дітей з собою винні батьки, бо набагато легше посадити дитину перед телевізором чи компом, ніж витримати пів року науки і пояснень, що можна бавитись самому і знайти разом з дитиною те, що її цікавить (малюнки, детальки, кіт, пес).
тут ви, звісно і безумовно, праві
але як від цього сумно…
всіх не врятуєш. прочитають результати дослідження 1000 батьків чи потенційних батьків. 500 задумається. 100 вирішить підрихтувати виховання дітей. 50 буде дійсно працювати з дітьми. 10 вдасться все якнайкраще.
потім щось станеться і нащадки тої 1000 опиняться без доступу до розважальних ресурсів. половина, або й дві третіх зіп’ється. хтось створить групу за інтересами і порятує нею частину людей, які вар’юватимуть в ситуації, що склалася. щасливою буде меншість, яка буде вміти підтримувати інтерперсональні стосунки і слухати себе.
до-речі, я зараз на межі між пропастю в соцмережах і здоровим глуздом 🙂 займаюсь зі студентами і підтримую з ними зв’язок через соцмережі і мейл. затягує страшно! головне не піддатися на низькосортну легкодоступну цікаву інформацію, бо година з життя випадає тільки так.
ви влучили прямо у корінь!)
соц.мережі, жж, ютуб – це абсолютні таймкілери((
а знаєте, коли я вчилась в школі, повертаючись додому, вмикала телевізор. просто так, щоб грав і іншій кімнаті. хід думок десь такий: пів дня в школі в постійному шумі, дорога додому – шум. я навчена функціонувати в шумі. вдома – тиша. я не знаю як поводитись в тиші і підсвідомо створюю умови, в яких вмію діяти. коли вдома є ще хтось – телевізора не треба, бо той хтось створює фон (наприклад мама, готуючи їсти). щоб навчитись діяти в тиші треба цього усвідомлено хотіти, а більшість йде шляхом найменшого опору – в цьому випадку легше пристосувати світ до себе, ніж себе до світу.
в більш дорослому віці – музика і ТВ стає панацеєю від думок про самотність, аналізування поведінки, за яку може бути стидно, вирішення проблем вже і зараз.
соцмережі – те саме. гарні кольорові фото інтрер’єрів, готичні цвинтарі, стріпіхані панки,музика, відео…а виключиш і ті самі 4 стіни, що й завжди. навіщо йти в парк, оздоблювати своє помешкання, якщо можна зайти в соц.мережу і все є?
футуристи вже давно зображують житло майбутнього, як капсулу 2х2 з ліжком, холодильником, туалетом, душовою і КОМП’ЮТЕРОМ!
тайм-кілінг – це лише квіточки 🙂
як ви здорово все описали)
але мене зовсім не приваблює 2Х2))) навіть з епловським монітором))
серед наших дітей важче було б знайти Робінзона Крузо…
я в дитинстві мала декілька книжок з гарними малюнками і мамині журнали burda, де були фотографії карнавальних костюмів різних принцес і русалок – оце були мої забавки. я їх розглядала і вигадувала різні історії. ще ми з братом бавились в діда в гаражі дрібними детальками від машини в роботів або інопланетян. кіт теж був забавкою :), а пса ми поважали 🙂
отож
у вас не було “вконтактє”, “фейсбуку”, мобільних телефонів етцетера…
от мені здаєцця, що з уявою і можливістю вербалізації цієї уяви у нас все-таки якось більше склалось, нє?
може і так, може і ні. зараз є дуже різні діти.
думаю, головне не дати їм обмежувати свій світогляд рамками нету чи телебачення.
до-речі, в такій безпорадності дітей з собою винні батьки, бо набагато легше посадити дитину перед телевізором чи компом, ніж витримати пів року науки і пояснень, що можна бавитись самому і знайти разом з дитиною те, що її цікавить (малюнки, детальки, кіт, пес).
тут ви, звісно і безумовно, праві
але як від цього сумно…
всіх не врятуєш. прочитають результати дослідження 1000 батьків чи потенційних батьків. 500 задумається. 100 вирішить підрихтувати виховання дітей. 50 буде дійсно працювати з дітьми. 10 вдасться все якнайкраще.
потім щось станеться і нащадки тої 1000 опиняться без доступу до розважальних ресурсів. половина, або й дві третіх зіп’ється. хтось створить групу за інтересами і порятує нею частину людей, які вар’юватимуть в ситуації, що склалася. щасливою буде меншість, яка буде вміти підтримувати інтерперсональні стосунки і слухати себе.
до-речі, я зараз на межі між пропастю в соцмережах і здоровим глуздом 🙂 займаюсь зі студентами і підтримую з ними зв’язок через соцмережі і мейл. затягує страшно! головне не піддатися на низькосортну легкодоступну цікаву інформацію, бо година з життя випадає тільки так.
ви влучили прямо у корінь!)
соц.мережі, жж, ютуб – це абсолютні таймкілери((
а знаєте, коли я вчилась в школі, повертаючись додому, вмикала телевізор. просто так, щоб грав і іншій кімнаті. хід думок десь такий: пів дня в школі в постійному шумі, дорога додому – шум. я навчена функціонувати в шумі. вдома – тиша. я не знаю як поводитись в тиші і підсвідомо створюю умови, в яких вмію діяти. коли вдома є ще хтось – телевізора не треба, бо той хтось створює фон (наприклад мама, готуючи їсти). щоб навчитись діяти в тиші треба цього усвідомлено хотіти, а більшість йде шляхом найменшого опору – в цьому випадку легше пристосувати світ до себе, ніж себе до світу.
в більш дорослому віці – музика і ТВ стає панацеєю від думок про самотність, аналізування поведінки, за яку може бути стидно, вирішення проблем вже і зараз.
соцмережі – те саме. гарні кольорові фото інтрер’єрів, готичні цвинтарі, стріпіхані панки,музика, відео…а виключиш і ті самі 4 стіни, що й завжди. навіщо йти в парк, оздоблювати своє помешкання, якщо можна зайти в соц.мережу і все є?
футуристи вже давно зображують житло майбутнього, як капсулу 2х2 з ліжком, холодильником, туалетом, душовою і КОМП’ЮТЕРОМ!
тайм-кілінг – це лише квіточки 🙂
як ви здорово все описали)
але мене зовсім не приваблює 2Х2))) навіть з епловським монітором))
серед наших дітей важче було б знайти Робінзона Крузо…
я в дитинстві мала декілька книжок з гарними малюнками і мамині журнали burda, де були фотографії карнавальних костюмів різних принцес і русалок – оце були мої забавки. я їх розглядала і вигадувала різні історії. ще ми з братом бавились в діда в гаражі дрібними детальками від машини в роботів або інопланетян. кіт теж був забавкою :), а пса ми поважали 🙂
всіх не врятуєш. прочитають результати дослідження 1000 батьків чи потенційних батьків. 500 задумається. 100 вирішить підрихтувати виховання дітей. 50 буде дійсно працювати з дітьми. 10 вдасться все якнайкраще.
потім щось станеться і нащадки тої 1000 опиняться без доступу до розважальних ресурсів. половина, або й дві третіх зіп’ється. хтось створить групу за інтересами і порятує нею частину людей, які вар’юватимуть в ситуації, що склалася. щасливою буде меншість, яка буде вміти підтримувати інтерперсональні стосунки і слухати себе.
до-речі, я зараз на межі між пропастю в соцмережах і здоровим глуздом 🙂 займаюсь зі студентами і підтримую з ними зв’язок через соцмережі і мейл. затягує страшно! головне не піддатися на низькосортну легкодоступну цікаву інформацію, бо година з життя випадає тільки так.
всіх не врятуєш. прочитають результати дослідження 1000 батьків чи потенційних батьків. 500 задумається. 100 вирішить підрихтувати виховання дітей. 50 буде дійсно працювати з дітьми. 10 вдасться все якнайкраще.
потім щось станеться і нащадки тої 1000 опиняться без доступу до розважальних ресурсів. половина, або й дві третіх зіп’ється. хтось створить групу за інтересами і порятує нею частину людей, які вар’юватимуть в ситуації, що склалася. щасливою буде меншість, яка буде вміти підтримувати інтерперсональні стосунки і слухати себе.
до-речі, я зараз на межі між пропастю в соцмережах і здоровим глуздом 🙂 займаюсь зі студентами і підтримую з ними зв’язок через соцмережі і мейл. затягує страшно! головне не піддатися на низькосортну легкодоступну цікаву інформацію, бо година з життя випадає тільки так.
всіх не врятуєш. прочитають результати дослідження 1000 батьків чи потенційних батьків. 500 задумається. 100 вирішить підрихтувати виховання дітей. 50 буде дійсно працювати з дітьми. 10 вдасться все якнайкраще.
потім щось станеться і нащадки тої 1000 опиняться без доступу до розважальних ресурсів. половина, або й дві третіх зіп’ється. хтось створить групу за інтересами і порятує нею частину людей, які вар’юватимуть в ситуації, що склалася. щасливою буде меншість, яка буде вміти підтримувати інтерперсональні стосунки і слухати себе.
до-речі, я зараз на межі між пропастю в соцмережах і здоровим глуздом 🙂 займаюсь зі студентами і підтримую з ними зв’язок через соцмережі і мейл. затягує страшно! головне не піддатися на низькосортну легкодоступну цікаву інформацію, бо година з життя випадає тільки так.
всіх не врятуєш. прочитають результати дослідження 1000 батьків чи потенційних батьків. 500 задумається. 100 вирішить підрихтувати виховання дітей. 50 буде дійсно працювати з дітьми. 10 вдасться все якнайкраще.
потім щось станеться і нащадки тої 1000 опиняться без доступу до розважальних ресурсів. половина, або й дві третіх зіп’ється. хтось створить групу за інтересами і порятує нею частину людей, які вар’юватимуть в ситуації, що склалася. щасливою буде меншість, яка буде вміти підтримувати інтерперсональні стосунки і слухати себе.
до-речі, я зараз на межі між пропастю в соцмережах і здоровим глуздом 🙂 займаюсь зі студентами і підтримую з ними зв’язок через соцмережі і мейл. затягує страшно! головне не піддатися на низькосортну легкодоступну цікаву інформацію, бо година з життя випадає тільки так.
всіх не врятуєш. прочитають результати дослідження 1000 батьків чи потенційних батьків. 500 задумається. 100 вирішить підрихтувати виховання дітей. 50 буде дійсно працювати з дітьми. 10 вдасться все якнайкраще.
потім щось станеться і нащадки тої 1000 опиняться без доступу до розважальних ресурсів. половина, або й дві третіх зіп’ється. хтось створить групу за інтересами і порятує нею частину людей, які вар’юватимуть в ситуації, що склалася. щасливою буде меншість, яка буде вміти підтримувати інтерперсональні стосунки і слухати себе.
до-речі, я зараз на межі між пропастю в соцмережах і здоровим глуздом 🙂 займаюсь зі студентами і підтримую з ними зв’язок через соцмережі і мейл. затягує страшно! головне не піддатися на низькосортну легкодоступну цікаву інформацію, бо година з життя випадає тільки так.
всіх не врятуєш. прочитають результати дослідження 1000 батьків чи потенційних батьків. 500 задумається. 100 вирішить підрихтувати виховання дітей. 50 буде дійсно працювати з дітьми. 10 вдасться все якнайкраще.
потім щось станеться і нащадки тої 1000 опиняться без доступу до розважальних ресурсів. половина, або й дві третіх зіп’ється. хтось створить групу за інтересами і порятує нею частину людей, які вар’юватимуть в ситуації, що склалася. щасливою буде меншість, яка буде вміти підтримувати інтерперсональні стосунки і слухати себе.
до-речі, я зараз на межі між пропастю в соцмережах і здоровим глуздом 🙂 займаюсь зі студентами і підтримую з ними зв’язок через соцмережі і мейл. затягує страшно! головне не піддатися на низькосортну легкодоступну цікаву інформацію, бо година з життя випадає тільки так.
всіх не врятуєш. прочитають результати дослідження 1000 батьків чи потенційних батьків. 500 задумається. 100 вирішить підрихтувати виховання дітей. 50 буде дійсно працювати з дітьми. 10 вдасться все якнайкраще.
потім щось станеться і нащадки тої 1000 опиняться без доступу до розважальних ресурсів. половина, або й дві третіх зіп’ється. хтось створить групу за інтересами і порятує нею частину людей, які вар’юватимуть в ситуації, що склалася. щасливою буде меншість, яка буде вміти підтримувати інтерперсональні стосунки і слухати себе.
до-речі, я зараз на межі між пропастю в соцмережах і здоровим глуздом 🙂 займаюсь зі студентами і підтримую з ними зв’язок через соцмережі і мейл. затягує страшно! головне не піддатися на низькосортну легкодоступну цікаву інформацію, бо година з життя випадає тільки так.
всіх не врятуєш. прочитають результати дослідження 1000 батьків чи потенційних батьків. 500 задумається. 100 вирішить підрихтувати виховання дітей. 50 буде дійсно працювати з дітьми. 10 вдасться все якнайкраще.
потім щось станеться і нащадки тої 1000 опиняться без доступу до розважальних ресурсів. половина, або й дві третіх зіп’ється. хтось створить групу за інтересами і порятує нею частину людей, які вар’юватимуть в ситуації, що склалася. щасливою буде меншість, яка буде вміти підтримувати інтерперсональні стосунки і слухати себе.
до-речі, я зараз на межі між пропастю в соцмережах і здоровим глуздом 🙂 займаюсь зі студентами і підтримую з ними зв’язок через соцмережі і мейл. затягує страшно! головне не піддатися на низькосортну легкодоступну цікаву інформацію, бо година з життя випадає тільки так.
всіх не врятуєш. прочитають результати дослідження 1000 батьків чи потенційних батьків. 500 задумається. 100 вирішить підрихтувати виховання дітей. 50 буде дійсно працювати з дітьми. 10 вдасться все якнайкраще.
потім щось станеться і нащадки тої 1000 опиняться без доступу до розважальних ресурсів. половина, або й дві третіх зіп’ється. хтось створить групу за інтересами і порятує нею частину людей, які вар’юватимуть в ситуації, що склалася. щасливою буде меншість, яка буде вміти підтримувати інтерперсональні стосунки і слухати себе.
до-речі, я зараз на межі між пропастю в соцмережах і здоровим глуздом 🙂 займаюсь зі студентами і підтримую з ними зв’язок через соцмережі і мейл. затягує страшно! головне не піддатися на низькосортну легкодоступну цікаву інформацію, бо година з життя випадає тільки так.
всіх не врятуєш. прочитають результати дослідження 1000 батьків чи потенційних батьків. 500 задумається. 100 вирішить підрихтувати виховання дітей. 50 буде дійсно працювати з дітьми. 10 вдасться все якнайкраще.
потім щось станеться і нащадки тої 1000 опиняться без доступу до розважальних ресурсів. половина, або й дві третіх зіп’ється. хтось створить групу за інтересами і порятує нею частину людей, які вар’юватимуть в ситуації, що склалася. щасливою буде меншість, яка буде вміти підтримувати інтерперсональні стосунки і слухати себе.
до-речі, я зараз на межі між пропастю в соцмережах і здоровим глуздом 🙂 займаюсь зі студентами і підтримую з ними зв’язок через соцмережі і мейл. затягує страшно! головне не піддатися на низькосортну легкодоступну цікаву інформацію, бо година з життя випадає тільки так.
всіх не врятуєш. прочитають результати дослідження 1000 батьків чи потенційних батьків. 500 задумається. 100 вирішить підрихтувати виховання дітей. 50 буде дійсно працювати з дітьми. 10 вдасться все якнайкраще.
потім щось станеться і нащадки тої 1000 опиняться без доступу до розважальних ресурсів. половина, або й дві третіх зіп’ється. хтось створить групу за інтересами і порятує нею частину людей, які вар’юватимуть в ситуації, що склалася. щасливою буде меншість, яка буде вміти підтримувати інтерперсональні стосунки і слухати себе.
до-речі, я зараз на межі між пропастю в соцмережах і здоровим глуздом 🙂 займаюсь зі студентами і підтримую з ними зв’язок через соцмережі і мейл. затягує страшно! головне не піддатися на низькосортну легкодоступну цікаву інформацію, бо година з життя випадає тільки так.
ви влучили прямо у корінь!)
соц.мережі, жж, ютуб – це абсолютні таймкілери((
а виявляєцця це не так і просто
у всякому випадку – для підлітків)
а виявляєцця це не так і просто
у всякому випадку – для підлітків)
а виявляєцця це не так і просто
у всякому випадку – для підлітків)
отож
у вас не було “вконтактє”, “фейсбуку”, мобільних телефонів етцетера…
от мені здаєцця, що з уявою і можливістю вербалізації цієї уяви у нас все-таки якось більше склалось, нє?
отож
у вас не було “вконтактє”, “фейсбуку”, мобільних телефонів етцетера…
от мені здаєцця, що з уявою і можливістю вербалізації цієї уяви у нас все-таки якось більше склалось, нє?
отож
у вас не було “вконтактє”, “фейсбуку”, мобільних телефонів етцетера…
от мені здаєцця, що з уявою і можливістю вербалізації цієї уяви у нас все-таки якось більше склалось, нє?
я, наприклад, частенько мріяв і чекав, поки батьки зберуцця десь у гості, щоб мати можливість побути вдома одному))
я, наприклад, частенько мріяв і чекав, поки батьки зберуцця десь у гості, щоб мати можливість побути вдома одному))
я, наприклад, частенько мріяв і чекав, поки батьки зберуцця десь у гості, щоб мати можливість побути вдома одному))
я, наприклад, частенько мріяв і чекав, поки батьки зберуцця десь у гості, щоб мати можливість побути вдома одному))
я, наприклад, частенько мріяв і чекав, поки батьки зберуцця десь у гості, щоб мати можливість побути вдома одному))
я, наприклад, частенько мріяв і чекав, поки батьки зберуцця десь у гості, щоб мати можливість побути вдома одному))
я, наприклад, частенько мріяв і чекав, поки батьки зберуцця десь у гості, щоб мати можливість побути вдома одному))
я, наприклад, частенько мріяв і чекав, поки батьки зберуцця десь у гості, щоб мати можливість побути вдома одному))
я, наприклад, частенько мріяв і чекав, поки батьки зберуцця десь у гості, щоб мати можливість побути вдома одному))
ви влучили прямо у корінь!)
соц.мережі, жж, ютуб – це абсолютні таймкілери((
ви влучили прямо у корінь!)
соц.мережі, жж, ютуб – це абсолютні таймкілери((
ви влучили прямо у корінь!)
соц.мережі, жж, ютуб – це абсолютні таймкілери((
ви влучили прямо у корінь!)
соц.мережі, жж, ютуб – це абсолютні таймкілери((
ви влучили прямо у корінь!)
соц.мережі, жж, ютуб – це абсолютні таймкілери((
ви влучили прямо у корінь!)
соц.мережі, жж, ютуб – це абсолютні таймкілери((
ви влучили прямо у корінь!)
соц.мережі, жж, ютуб – це абсолютні таймкілери((
ви влучили прямо у корінь!)
соц.мережі, жж, ютуб – це абсолютні таймкілери((
ви влучили прямо у корінь!)
соц.мережі, жж, ютуб – це абсолютні таймкілери((
ви влучили прямо у корінь!)
соц.мережі, жж, ютуб – це абсолютні таймкілери((
може і так, може і ні. зараз є дуже різні діти.
думаю, головне не дати їм обмежувати свій світогляд рамками нету чи телебачення.
до-речі, в такій безпорадності дітей з собою винні батьки, бо набагато легше посадити дитину перед телевізором чи компом, ніж витримати пів року науки і пояснень, що можна бавитись самому і знайти разом з дитиною те, що її цікавить (малюнки, детальки, кіт, пес).
може і так, може і ні. зараз є дуже різні діти.
думаю, головне не дати їм обмежувати свій світогляд рамками нету чи телебачення.
до-речі, в такій безпорадності дітей з собою винні батьки, бо набагато легше посадити дитину перед телевізором чи компом, ніж витримати пів року науки і пояснень, що можна бавитись самому і знайти разом з дитиною те, що її цікавить (малюнки, детальки, кіт, пес).
може і так, може і ні. зараз є дуже різні діти.
думаю, головне не дати їм обмежувати свій світогляд рамками нету чи телебачення.
до-речі, в такій безпорадності дітей з собою винні батьки, бо набагато легше посадити дитину перед телевізором чи компом, ніж витримати пів року науки і пояснень, що можна бавитись самому і знайти разом з дитиною те, що її цікавить (малюнки, детальки, кіт, пес).
тут ви, звісно і безумовно, праві
але як від цього сумно…
тут ви, звісно і безумовно, праві
але як від цього сумно…
тут ви, звісно і безумовно, праві
але як від цього сумно…
дуже цікаво
… та схоже на правду
* пригадав свої підліткові роки
бувало і по 8-9 годин самотності – книжки читав, малював, моделі клеїв
** десь з 17 років, щоправда, все це пройшло само собою
дуже цікаво
… та схоже на правду
* пригадав свої підліткові роки
бувало і по 8-9 годин самотності – книжки читав, малював, моделі клеїв
** десь з 17 років, щоправда, все це пройшло само собою
дуже цікаво
… та схоже на правду
* пригадав свої підліткові роки
бувало і по 8-9 годин самотності – книжки читав, малював, моделі клеїв
** десь з 17 років, щоправда, все це пройшло само собою
я, наприклад, частенько мріяв і чекав, поки батьки зберуцця десь у гості, щоб мати можливість побути вдома одному))
дуже цікаво
… та схоже на правду
* пригадав свої підліткові роки
бувало і по 8-9 годин самотності – книжки читав, малював, моделі клеїв
** десь з 17 років, щоправда, все це пройшло само собою
я, наприклад, частенько мріяв і чекав, поки батьки зберуцця десь у гості, щоб мати можливість побути вдома одному))
дуже цікаво
… та схоже на правду
* пригадав свої підліткові роки
бувало і по 8-9 годин самотності – книжки читав, малював, моделі клеїв
** десь з 17 років, щоправда, все це пройшло само собою
всіх не врятуєш. прочитають результати дослідження 1000 батьків чи потенційних батьків. 500 задумається. 100 вирішить підрихтувати виховання дітей. 50 буде дійсно працювати з дітьми. 10 вдасться все якнайкраще.
потім щось станеться і нащадки тої 1000 опиняться без доступу до розважальних ресурсів. половина, або й дві третіх зіп’ється. хтось створить групу за інтересами і порятує нею частину людей, які вар’юватимуть в ситуації, що склалася. щасливою буде меншість, яка буде вміти підтримувати інтерперсональні стосунки і слухати себе.
до-речі, я зараз на межі між пропастю в соцмережах і здоровим глуздом 🙂 займаюсь зі студентами і підтримую з ними зв’язок через соцмережі і мейл. затягує страшно! головне не піддатися на низькосортну легкодоступну цікаву інформацію, бо година з життя випадає тільки так.
всіх не врятуєш. прочитають результати дослідження 1000 батьків чи потенційних батьків. 500 задумається. 100 вирішить підрихтувати виховання дітей. 50 буде дійсно працювати з дітьми. 10 вдасться все якнайкраще.
потім щось станеться і нащадки тої 1000 опиняться без доступу до розважальних ресурсів. половина, або й дві третіх зіп’ється. хтось створить групу за інтересами і порятує нею частину людей, які вар’юватимуть в ситуації, що склалася. щасливою буде меншість, яка буде вміти підтримувати інтерперсональні стосунки і слухати себе.
до-речі, я зараз на межі між пропастю в соцмережах і здоровим глуздом 🙂 займаюсь зі студентами і підтримую з ними зв’язок через соцмережі і мейл. затягує страшно! головне не піддатися на низькосортну легкодоступну цікаву інформацію, бо година з життя випадає тільки так.
всіх не врятуєш. прочитають результати дослідження 1000 батьків чи потенційних батьків. 500 задумається. 100 вирішить підрихтувати виховання дітей. 50 буде дійсно працювати з дітьми. 10 вдасться все якнайкраще.
потім щось станеться і нащадки тої 1000 опиняться без доступу до розважальних ресурсів. половина, або й дві третіх зіп’ється. хтось створить групу за інтересами і порятує нею частину людей, які вар’юватимуть в ситуації, що склалася. щасливою буде меншість, яка буде вміти підтримувати інтерперсональні стосунки і слухати себе.
до-речі, я зараз на межі між пропастю в соцмережах і здоровим глуздом 🙂 займаюсь зі студентами і підтримую з ними зв’язок через соцмережі і мейл. затягує страшно! головне не піддатися на низькосортну легкодоступну цікаву інформацію, бо година з життя випадає тільки так.
я, наприклад, частенько мріяв і чекав, поки батьки зберуцця десь у гості, щоб мати можливість побути вдома одному))
я, наприклад, частенько мріяв і чекав, поки батьки зберуцця десь у гості, щоб мати можливість побути вдома одному))
я, наприклад, частенько мріяв і чекав, поки батьки зберуцця десь у гості, щоб мати можливість побути вдома одному))
ви влучили прямо у корінь!)
соц.мережі, жж, ютуб – це абсолютні таймкілери((
ви влучили прямо у корінь!)
соц.мережі, жж, ютуб – це абсолютні таймкілери((
ви влучили прямо у корінь!)
соц.мережі, жж, ютуб – це абсолютні таймкілери((
Обожнювала бувати дома сама, коли була підлітком.
Стільки книжок, мрій, таке велике місто…
ви лише підтвердили, цілком загальну, тенденцію)
а нове покоління обирає пепсі((
ви лише підтвердили, цілком загальну, тенденцію)
а нове покоління обирає пепсі((
Обожнювала бувати дома сама, коли була підлітком.
Стільки книжок, мрій, таке велике місто…
Обожнювала бувати дома сама, коли була підлітком.
Стільки книжок, мрій, таке велике місто…
Обожнювала бувати дома сама, коли була підлітком.
Стільки книжок, мрій, таке велике місто…
Обожнювала бувати дома сама, коли була підлітком.
Стільки книжок, мрій, таке велике місто…
Обожнювала бувати дома сама, коли була підлітком.
Стільки книжок, мрій, таке велике місто…
Обожнювала бувати дома сама, коли була підлітком.
Стільки книжок, мрій, таке велике місто…
Обожнювала бувати дома сама, коли була підлітком.
Стільки книжок, мрій, таке велике місто…
ви лише підтвердили, цілком загальну, тенденцію)
а нове покоління обирає пепсі((
Обожнювала бувати дома сама, коли була підлітком.
Стільки книжок, мрій, таке велике місто…
Обожнювала бувати дома сама, коли була підлітком.
Стільки книжок, мрій, таке велике місто…
Обожнювала бувати дома сама, коли була підлітком.
Стільки книжок, мрій, таке велике місто…
Обожнювала бувати дома сама, коли була підлітком.
Стільки книжок, мрій, таке велике місто…
Обожнювала бувати дома сама, коли була підлітком.
Стільки книжок, мрій, таке велике місто…
Обожнювала бувати дома сама, коли була підлітком.
Стільки книжок, мрій, таке велике місто…
Обожнювала бувати дома сама, коли була підлітком.
Стільки книжок, мрій, таке велике місто…
Обожнювала бувати дома сама, коли була підлітком.
Стільки книжок, мрій, таке велике місто…
ви лише підтвердили, цілком загальну, тенденцію)
а нове покоління обирає пепсі((
Обожнювала бувати дома сама, коли була підлітком.
Стільки книжок, мрій, таке велике місто…
ви лише підтвердили, цілком загальну, тенденцію)
а нове покоління обирає пепсі((
Обожнювала бувати дома сама, коли була підлітком.
Стільки книжок, мрій, таке велике місто…
ви лише підтвердили, цілком загальну, тенденцію)
а нове покоління обирає пепсі((
ви лише підтвердили, цілком загальну, тенденцію)
а нове покоління обирає пепсі((
ви лише підтвердили, цілком загальну, тенденцію)
а нове покоління обирає пепсі((
ви лише підтвердили, цілком загальну, тенденцію)
а нове покоління обирає пепсі((
ви лише підтвердили, цілком загальну, тенденцію)
а нове покоління обирає пепсі((
ви лише підтвердили, цілком загальну, тенденцію)
а нове покоління обирає пепсі((
ви лише підтвердили, цілком загальну, тенденцію)
а нове покоління обирає пепсі((
ви лише підтвердили, цілком загальну, тенденцію)
а нове покоління обирає пепсі((
ви лише підтвердили, цілком загальну, тенденцію)
а нове покоління обирає пепсі((
ви лише підтвердили, цілком загальну, тенденцію)
а нове покоління обирає пепсі((
ви лише підтвердили, цілком загальну, тенденцію)
а нове покоління обирає пепсі((
ви лише підтвердили, цілком загальну, тенденцію)
а нове покоління обирає пепсі((
ви лише підтвердили, цілком загальну, тенденцію)
а нове покоління обирає пепсі((
а знаєте, коли я вчилась в школі, повертаючись додому, вмикала телевізор. просто так, щоб грав і іншій кімнаті. хід думок десь такий: пів дня в школі в постійному шумі, дорога додому – шум. я навчена функціонувати в шумі. вдома – тиша. я не знаю як поводитись в тиші і підсвідомо створюю умови, в яких вмію діяти. коли вдома є ще хтось – телевізора не треба, бо той хтось створює фон (наприклад мама, готуючи їсти). щоб навчитись діяти в тиші треба цього усвідомлено хотіти, а більшість йде шляхом найменшого опору – в цьому випадку легше пристосувати світ до себе, ніж себе до світу.
в більш дорослому віці – музика і ТВ стає панацеєю від думок про самотність, аналізування поведінки, за яку може бути стидно, вирішення проблем вже і зараз.
соцмережі – те саме. гарні кольорові фото інтрер’єрів, готичні цвинтарі, стріпіхані панки,музика, відео…а виключиш і ті самі 4 стіни, що й завжди. навіщо йти в парк, оздоблювати своє помешкання, якщо можна зайти в соц.мережу і все є?
футуристи вже давно зображують житло майбутнього, як капсулу 2х2 з ліжком, холодильником, туалетом, душовою і КОМП’ЮТЕРОМ!
тайм-кілінг – це лише квіточки 🙂
а знаєте, коли я вчилась в школі, повертаючись додому, вмикала телевізор. просто так, щоб грав і іншій кімнаті. хід думок десь такий: пів дня в школі в постійному шумі, дорога додому – шум. я навчена функціонувати в шумі. вдома – тиша. я не знаю як поводитись в тиші і підсвідомо створюю умови, в яких вмію діяти. коли вдома є ще хтось – телевізора не треба, бо той хтось створює фон (наприклад мама, готуючи їсти). щоб навчитись діяти в тиші треба цього усвідомлено хотіти, а більшість йде шляхом найменшого опору – в цьому випадку легше пристосувати світ до себе, ніж себе до світу.
в більш дорослому віці – музика і ТВ стає панацеєю від думок про самотність, аналізування поведінки, за яку може бути стидно, вирішення проблем вже і зараз.
соцмережі – те саме. гарні кольорові фото інтрер’єрів, готичні цвинтарі, стріпіхані панки,музика, відео…а виключиш і ті самі 4 стіни, що й завжди. навіщо йти в парк, оздоблювати своє помешкання, якщо можна зайти в соц.мережу і все є?
футуристи вже давно зображують житло майбутнього, як капсулу 2х2 з ліжком, холодильником, туалетом, душовою і КОМП’ЮТЕРОМ!
тайм-кілінг – це лише квіточки 🙂
а знаєте, коли я вчилась в школі, повертаючись додому, вмикала телевізор. просто так, щоб грав і іншій кімнаті. хід думок десь такий: пів дня в школі в постійному шумі, дорога додому – шум. я навчена функціонувати в шумі. вдома – тиша. я не знаю як поводитись в тиші і підсвідомо створюю умови, в яких вмію діяти. коли вдома є ще хтось – телевізора не треба, бо той хтось створює фон (наприклад мама, готуючи їсти). щоб навчитись діяти в тиші треба цього усвідомлено хотіти, а більшість йде шляхом найменшого опору – в цьому випадку легше пристосувати світ до себе, ніж себе до світу.
в більш дорослому віці – музика і ТВ стає панацеєю від думок про самотність, аналізування поведінки, за яку може бути стидно, вирішення проблем вже і зараз.
соцмережі – те саме. гарні кольорові фото інтрер’єрів, готичні цвинтарі, стріпіхані панки,музика, відео…а виключиш і ті самі 4 стіни, що й завжди. навіщо йти в парк, оздоблювати своє помешкання, якщо можна зайти в соц.мережу і все є?
футуристи вже давно зображують житло майбутнього, як капсулу 2х2 з ліжком, холодильником, туалетом, душовою і КОМП’ЮТЕРОМ!
тайм-кілінг – це лише квіточки 🙂
а знаєте, коли я вчилась в школі, повертаючись додому, вмикала телевізор. просто так, щоб грав і іншій кімнаті. хід думок десь такий: пів дня в школі в постійному шумі, дорога додому – шум. я навчена функціонувати в шумі. вдома – тиша. я не знаю як поводитись в тиші і підсвідомо створюю умови, в яких вмію діяти. коли вдома є ще хтось – телевізора не треба, бо той хтось створює фон (наприклад мама, готуючи їсти). щоб навчитись діяти в тиші треба цього усвідомлено хотіти, а більшість йде шляхом найменшого опору – в цьому випадку легше пристосувати світ до себе, ніж себе до світу.
в більш дорослому віці – музика і ТВ стає панацеєю від думок про самотність, аналізування поведінки, за яку може бути стидно, вирішення проблем вже і зараз.
соцмережі – те саме. гарні кольорові фото інтрер’єрів, готичні цвинтарі, стріпіхані панки,музика, відео…а виключиш і ті самі 4 стіни, що й завжди. навіщо йти в парк, оздоблювати своє помешкання, якщо можна зайти в соц.мережу і все є?
футуристи вже давно зображують житло майбутнього, як капсулу 2х2 з ліжком, холодильником, туалетом, душовою і КОМП’ЮТЕРОМ!
тайм-кілінг – це лише квіточки 🙂
а знаєте, коли я вчилась в школі, повертаючись додому, вмикала телевізор. просто так, щоб грав і іншій кімнаті. хід думок десь такий: пів дня в школі в постійному шумі, дорога додому – шум. я навчена функціонувати в шумі. вдома – тиша. я не знаю як поводитись в тиші і підсвідомо створюю умови, в яких вмію діяти. коли вдома є ще хтось – телевізора не треба, бо той хтось створює фон (наприклад мама, готуючи їсти). щоб навчитись діяти в тиші треба цього усвідомлено хотіти, а більшість йде шляхом найменшого опору – в цьому випадку легше пристосувати світ до себе, ніж себе до світу.
в більш дорослому віці – музика і ТВ стає панацеєю від думок про самотність, аналізування поведінки, за яку може бути стидно, вирішення проблем вже і зараз.
соцмережі – те саме. гарні кольорові фото інтрер’єрів, готичні цвинтарі, стріпіхані панки,музика, відео…а виключиш і ті самі 4 стіни, що й завжди. навіщо йти в парк, оздоблювати своє помешкання, якщо можна зайти в соц.мережу і все є?
футуристи вже давно зображують житло майбутнього, як капсулу 2х2 з ліжком, холодильником, туалетом, душовою і КОМП’ЮТЕРОМ!
тайм-кілінг – це лише квіточки 🙂
а знаєте, коли я вчилась в школі, повертаючись додому, вмикала телевізор. просто так, щоб грав і іншій кімнаті. хід думок десь такий: пів дня в школі в постійному шумі, дорога додому – шум. я навчена функціонувати в шумі. вдома – тиша. я не знаю як поводитись в тиші і підсвідомо створюю умови, в яких вмію діяти. коли вдома є ще хтось – телевізора не треба, бо той хтось створює фон (наприклад мама, готуючи їсти). щоб навчитись діяти в тиші треба цього усвідомлено хотіти, а більшість йде шляхом найменшого опору – в цьому випадку легше пристосувати світ до себе, ніж себе до світу.
в більш дорослому віці – музика і ТВ стає панацеєю від думок про самотність, аналізування поведінки, за яку може бути стидно, вирішення проблем вже і зараз.
соцмережі – те саме. гарні кольорові фото інтрер’єрів, готичні цвинтарі, стріпіхані панки,музика, відео…а виключиш і ті самі 4 стіни, що й завжди. навіщо йти в парк, оздоблювати своє помешкання, якщо можна зайти в соц.мережу і все є?
футуристи вже давно зображують житло майбутнього, як капсулу 2х2 з ліжком, холодильником, туалетом, душовою і КОМП’ЮТЕРОМ!
тайм-кілінг – це лише квіточки 🙂
а знаєте, коли я вчилась в школі, повертаючись додому, вмикала телевізор. просто так, щоб грав і іншій кімнаті. хід думок десь такий: пів дня в школі в постійному шумі, дорога додому – шум. я навчена функціонувати в шумі. вдома – тиша. я не знаю як поводитись в тиші і підсвідомо створюю умови, в яких вмію діяти. коли вдома є ще хтось – телевізора не треба, бо той хтось створює фон (наприклад мама, готуючи їсти). щоб навчитись діяти в тиші треба цього усвідомлено хотіти, а більшість йде шляхом найменшого опору – в цьому випадку легше пристосувати світ до себе, ніж себе до світу.
в більш дорослому віці – музика і ТВ стає панацеєю від думок про самотність, аналізування поведінки, за яку може бути стидно, вирішення проблем вже і зараз.
соцмережі – те саме. гарні кольорові фото інтрер’єрів, готичні цвинтарі, стріпіхані панки,музика, відео…а виключиш і ті самі 4 стіни, що й завжди. навіщо йти в парк, оздоблювати своє помешкання, якщо можна зайти в соц.мережу і все є?
футуристи вже давно зображують житло майбутнього, як капсулу 2х2 з ліжком, холодильником, туалетом, душовою і КОМП’ЮТЕРОМ!
тайм-кілінг – це лише квіточки 🙂
а знаєте, коли я вчилась в школі, повертаючись додому, вмикала телевізор. просто так, щоб грав і іншій кімнаті. хід думок десь такий: пів дня в школі в постійному шумі, дорога додому – шум. я навчена функціонувати в шумі. вдома – тиша. я не знаю як поводитись в тиші і підсвідомо створюю умови, в яких вмію діяти. коли вдома є ще хтось – телевізора не треба, бо той хтось створює фон (наприклад мама, готуючи їсти). щоб навчитись діяти в тиші треба цього усвідомлено хотіти, а більшість йде шляхом найменшого опору – в цьому випадку легше пристосувати світ до себе, ніж себе до світу.
в більш дорослому віці – музика і ТВ стає панацеєю від думок про самотність, аналізування поведінки, за яку може бути стидно, вирішення проблем вже і зараз.
соцмережі – те саме. гарні кольорові фото інтрер’єрів, готичні цвинтарі, стріпіхані панки,музика, відео…а виключиш і ті самі 4 стіни, що й завжди. навіщо йти в парк, оздоблювати своє помешкання, якщо можна зайти в соц.мережу і все є?
футуристи вже давно зображують житло майбутнього, як капсулу 2х2 з ліжком, холодильником, туалетом, душовою і КОМП’ЮТЕРОМ!
тайм-кілінг – це лише квіточки 🙂
а знаєте, коли я вчилась в школі, повертаючись додому, вмикала телевізор. просто так, щоб грав і іншій кімнаті. хід думок десь такий: пів дня в школі в постійному шумі, дорога додому – шум. я навчена функціонувати в шумі. вдома – тиша. я не знаю як поводитись в тиші і підсвідомо створюю умови, в яких вмію діяти. коли вдома є ще хтось – телевізора не треба, бо той хтось створює фон (наприклад мама, готуючи їсти). щоб навчитись діяти в тиші треба цього усвідомлено хотіти, а більшість йде шляхом найменшого опору – в цьому випадку легше пристосувати світ до себе, ніж себе до світу.
в більш дорослому віці – музика і ТВ стає панацеєю від думок про самотність, аналізування поведінки, за яку може бути стидно, вирішення проблем вже і зараз.
соцмережі – те саме. гарні кольорові фото інтрер’єрів, готичні цвинтарі, стріпіхані панки,музика, відео…а виключиш і ті самі 4 стіни, що й завжди. навіщо йти в парк, оздоблювати своє помешкання, якщо можна зайти в соц.мережу і все є?
футуристи вже давно зображують житло майбутнього, як капсулу 2х2 з ліжком, холодильником, туалетом, душовою і КОМП’ЮТЕРОМ!
тайм-кілінг – це лише квіточки 🙂
а знаєте, коли я вчилась в школі, повертаючись додому, вмикала телевізор. просто так, щоб грав і іншій кімнаті. хід думок десь такий: пів дня в школі в постійному шумі, дорога додому – шум. я навчена функціонувати в шумі. вдома – тиша. я не знаю як поводитись в тиші і підсвідомо створюю умови, в яких вмію діяти. коли вдома є ще хтось – телевізора не треба, бо той хтось створює фон (наприклад мама, готуючи їсти). щоб навчитись діяти в тиші треба цього усвідомлено хотіти, а більшість йде шляхом найменшого опору – в цьому випадку легше пристосувати світ до себе, ніж себе до світу.
в більш дорослому віці – музика і ТВ стає панацеєю від думок про самотність, аналізування поведінки, за яку може бути стидно, вирішення проблем вже і зараз.
соцмережі – те саме. гарні кольорові фото інтрер’єрів, готичні цвинтарі, стріпіхані панки,музика, відео…а виключиш і ті самі 4 стіни, що й завжди. навіщо йти в парк, оздоблювати своє помешкання, якщо можна зайти в соц.мережу і все є?
футуристи вже давно зображують житло майбутнього, як капсулу 2х2 з ліжком, холодильником, туалетом, душовою і КОМП’ЮТЕРОМ!
тайм-кілінг – це лише квіточки 🙂
як ви здорово все описали)
але мене зовсім не приваблює 2Х2))) навіть з епловським монітором))
як ви здорово все описали)
але мене зовсім не приваблює 2Х2))) навіть з епловським монітором))
як ви здорово все описали)
але мене зовсім не приваблює 2Х2))) навіть з епловським монітором))
як ви здорово все описали)
але мене зовсім не приваблює 2Х2))) навіть з епловським монітором))
як ви здорово все описали)
але мене зовсім не приваблює 2Х2))) навіть з епловським монітором))
як ви здорово все описали)
але мене зовсім не приваблює 2Х2))) навіть з епловським монітором))
як ви здорово все описали)
але мене зовсім не приваблює 2Х2))) навіть з епловським монітором))
як ви здорово все описали)
але мене зовсім не приваблює 2Х2))) навіть з епловським монітором))
як ви здорово все описали)
але мене зовсім не приваблює 2Х2))) навіть з епловським монітором))
як ви здорово все описали)
але мене зовсім не приваблює 2Х2))) навіть з епловським монітором))
а знаєте, коли я вчилась в школі, повертаючись додому, вмикала телевізор. просто так, щоб грав і іншій кімнаті. хід думок десь такий: пів дня в школі в постійному шумі, дорога додому – шум. я навчена функціонувати в шумі. вдома – тиша. я не знаю як поводитись в тиші і підсвідомо створюю умови, в яких вмію діяти. коли вдома є ще хтось – телевізора не треба, бо той хтось створює фон (наприклад мама, готуючи їсти). щоб навчитись діяти в тиші треба цього усвідомлено хотіти, а більшість йде шляхом найменшого опору – в цьому випадку легше пристосувати світ до себе, ніж себе до світу.
в більш дорослому віці – музика і ТВ стає панацеєю від думок про самотність, аналізування поведінки, за яку може бути стидно, вирішення проблем вже і зараз.
соцмережі – те саме. гарні кольорові фото інтрер’єрів, готичні цвинтарі, стріпіхані панки,музика, відео…а виключиш і ті самі 4 стіни, що й завжди. навіщо йти в парк, оздоблювати своє помешкання, якщо можна зайти в соц.мережу і все є?
футуристи вже давно зображують житло майбутнього, як капсулу 2х2 з ліжком, холодильником, туалетом, душовою і КОМП’ЮТЕРОМ!
тайм-кілінг – це лише квіточки 🙂
а знаєте, коли я вчилась в школі, повертаючись додому, вмикала телевізор. просто так, щоб грав і іншій кімнаті. хід думок десь такий: пів дня в школі в постійному шумі, дорога додому – шум. я навчена функціонувати в шумі. вдома – тиша. я не знаю як поводитись в тиші і підсвідомо створюю умови, в яких вмію діяти. коли вдома є ще хтось – телевізора не треба, бо той хтось створює фон (наприклад мама, готуючи їсти). щоб навчитись діяти в тиші треба цього усвідомлено хотіти, а більшість йде шляхом найменшого опору – в цьому випадку легше пристосувати світ до себе, ніж себе до світу.
в більш дорослому віці – музика і ТВ стає панацеєю від думок про самотність, аналізування поведінки, за яку може бути стидно, вирішення проблем вже і зараз.
соцмережі – те саме. гарні кольорові фото інтрер’єрів, готичні цвинтарі, стріпіхані панки,музика, відео…а виключиш і ті самі 4 стіни, що й завжди. навіщо йти в парк, оздоблювати своє помешкання, якщо можна зайти в соц.мережу і все є?
футуристи вже давно зображують житло майбутнього, як капсулу 2х2 з ліжком, холодильником, туалетом, душовою і КОМП’ЮТЕРОМ!
тайм-кілінг – це лише квіточки 🙂
а знаєте, коли я вчилась в школі, повертаючись додому, вмикала телевізор. просто так, щоб грав і іншій кімнаті. хід думок десь такий: пів дня в школі в постійному шумі, дорога додому – шум. я навчена функціонувати в шумі. вдома – тиша. я не знаю як поводитись в тиші і підсвідомо створюю умови, в яких вмію діяти. коли вдома є ще хтось – телевізора не треба, бо той хтось створює фон (наприклад мама, готуючи їсти). щоб навчитись діяти в тиші треба цього усвідомлено хотіти, а більшість йде шляхом найменшого опору – в цьому випадку легше пристосувати світ до себе, ніж себе до світу.
в більш дорослому віці – музика і ТВ стає панацеєю від думок про самотність, аналізування поведінки, за яку може бути стидно, вирішення проблем вже і зараз.
соцмережі – те саме. гарні кольорові фото інтрер’єрів, готичні цвинтарі, стріпіхані панки,музика, відео…а виключиш і ті самі 4 стіни, що й завжди. навіщо йти в парк, оздоблювати своє помешкання, якщо можна зайти в соц.мережу і все є?
футуристи вже давно зображують житло майбутнього, як капсулу 2х2 з ліжком, холодильником, туалетом, душовою і КОМП’ЮТЕРОМ!
тайм-кілінг – це лише квіточки 🙂
як ви здорово все описали)
але мене зовсім не приваблює 2Х2))) навіть з епловським монітором))
як ви здорово все описали)
але мене зовсім не приваблює 2Х2))) навіть з епловським монітором))
як ви здорово все описали)
але мене зовсім не приваблює 2Х2))) навіть з епловським монітором))