* * *
Не поспішайте зірвати з людей маски – може виявитись, що то були намордники. У Криму тепер багато людей стало без намордників. Тому замість руского язьіка часто чується заливістий лай.
Ви можете зустрітись із якимсь старим знайомим, що не поділяє вашу проукраїнську позицію. Якщо раніше ви могли із ним посперечатись, то тепер такий кримчанин може використати зовсім неочікуваний аргумент у спорі: почати кричати посеред вулиці, що поруч із ним терорист правово сектору, і чекати коли підбіжуть поліцейські або баблоборонці. Після чого з достоінством удалитись, кинувши на прощання своєму опоненту із виглядом, що переміг його у дебатах: – Вот відіш хто прав!.
Ви можете прийти на роботу і дізнатись від колег, що “до вас приходили”. На обличчях колег буде написано тихий жах, проте вони більше не скажуть вам нічого. Їм буде неприємно з вами розмовляти, тому що ви можете ненароком перенести на них свою неблагонадійність.
Скарги один на одного пишуть масово: сусіди по дачних ділянках, тьощі на зятів, колеги по кафедрі, колишні партнери по сексу, конкуренти по бізнесу. Пишуть, що такий-то часто їздив в Києв в “окаянниє дні” – казав що в командировку, але можливо на майдан, перевірте. Що кузен “ловить на тарілку” українське тв. Що товариш преподаватель заперечував, що нема такої країни України, а він же навчає дітей.
Спочатку в прокуратурі, де засіли терористи в погонах, навіть там не знали що робити із шквалом анонимок і доносів. Більшість за перевірки виявлялась простим зведенням рахунків, добра половина є взірцем жанру шизофреничного бреда. Хотіли навіть викидувати, коли один стіл переповнився. Але тут вчасно прийшли колеги по роботі з РФ та кажуть:
– Тю! Віддавай все це у ФСБ, там знають що із цим робити.
І справді, прийшли фесбешники, забрали, подякували.
(с) Ali Tatar-zade
adamnet 