Сьогодні – International Translation Day понеділок, Вер 30 2013 

* * *

один класик назвав перекладачів «поштовими конями прогресу» і я цілком з цим погоджуюся – бо з часів Вавилонської вежі значення цієї роботи для усього людства важко переоцінити.
Вважають, що цей день було визначено святом перекладачів на честь святого Ієронима Стридонського – християнського теолога, письменника, який жив у четвертому столітті н.е. і відомий як творець ґлаголиці та перекладач тексту Біблії з грецької та гебрейської мов на тогочасну латину (Вульґата), котрий через одинадцять століть було визнано офіційним текстом Святого письма. Але був той Ієроним відомим ще однією доброю справою – за популярною притчею він не злякався вийняти скалку з лапи шаленного лева, який з тих пір став його відданим другом.
Отак і перекладачі безстрашно виймають з наших мізків занозу нерозуміння і безнадії, відкривають нам можливості для пізнання світу та використання найрізноманітніших людських надбань, тож вітання вам, дорогі перекладачі і тлумачі, дай вам Бог наснаги та сил!)

ну і персональні щирі вітання МШФ , та )

Advertisements

Сьогодні – Ліна Костенко вівторок, Бер 19 2013 

* * *

Що доля нелегка, – в цім користь і своя є,
Блаженний сон душі мистецтву не сприяє

kostenko

* * *
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву
Л.Костенко

Сьогодні – Василь Стус неділя, Січ 6 2013 

* * *

75-та річниця від дня народження Василя Стуса

* * *

Струнка, білява, з синіми очима,
Неначе лебідь з хвилі вдалині
(В вечірній тиші ми лише одні), —
Мені вона привидилась вві сні.

І я завмер, милуючись плечима,
Не бачачи обличчя. Раптом — крик,
Надтріснутий, і немічний, і милий,
Мене ж покинули тоді останні сили,
А образ … образ, ніби привид, зник.

Сон (нона), 1955

Знову дещо з класики вівторок, Тра 29 2012 

…Моя незнакомка, высокая брюнетка лет около двадцати – двадцати пяти, держалась легко и стройно. Просторная белая рубаха свободно и красиво обвивала ее молодую, здоровую грудь. Оригинальную красоту ее лица, раз его увидев, нельзя было позабыть, но трудно было, даже привыкнув к нему, его описать. Прелесть его заключалась в этих больших, блестящих, темных глазах, которым тонкие, надломленные посредине брови придавали неуловимый оттенок лукавства, властности и наивности; в смугло-розовом тоне кожи, в своевольном изгибе губ, из которых нижняя, несколько более полная, выдавалась вперед с решительным и капризным видом.

О.Купрін. Олеся (1898)

Розлога цитата навіяна цим фото

Поетичні вечори середа, Лис 30 2011 

Поцілунок

У темній гущині її я наздогнав.
Вона, вже лежачи серед пахучих трав,
Руками пружними од мене одбивалась.
Нарешті стишилась — і дивне диво сталось:
Уста, що і мене, і весь мій рід кляли,
Мов квітка багряна, до мене простягали
Свій келих, сповнений солодкої знемоги.
Натомлені з біги стрункі та дужі ноги
Біліли мармуром під місяцем німим, —
І тихим голосом, охриплим та чудним,
Вона промовила: “Жорстокий переможче!
Упасти в цім бою для мене найдорожче”.

(с) Максим Рильський, 1925

@adam from net

Літературні вечори. Дюма субота, Лис 26 2011 

Жизнь — это четки, составленные из мелких невзгод, и философ, смеясь, перебирает их. Будьте, подобно мне, философами, господа, садитесь за стол, и давайте выпьем: никогда будущее не представляется в столь розовом свете, как в те мгновения, когда смотришь на него сквозь бокал шамбертена.

Атос, граф де ля Фер – Три мушкетери, ч. II гл. XVIII

@adam from net

Внєзапно п’ятниця, Лис 18 2011 

не фотошоп, автор – [profile] volochkova_a

Літературні вечори. ФБ середа, Вер 7 2011 

* * *

Лоханкин снова перевернулся и уткнул толстый нос в скользкую холодную клеенку.

— Так вот и буду лежать в подтяжках, — донеслось с дивана, — пока не умру. И во всем будешь виновата ты с инженером Птибурдуковым.

Жена подумала, надела на белое невыпеченное плечо свалившуюся бретельку и вдруг заголосила:

— Ты не смеешь так говорить о Птибурдукове! Он выше тебя!

Этого Лоханкин не снес. Он дернулся, словно электрический разряд пробил его во всю длину, от подтяжек до зеленых карпеток.

— Ты самка, Варвара, — тягуче заныл он. — Ты публичная девка!

— Васисуалий, ты дурак! — спокойно ответила жена.

— Волчица ты, — продолжал Лоханкин в том же тягучем тоне. — Тебя я презираю. К любовнику уходишь от меня. К Птибурдукову от меня уходишь. К ничтожному Птибурдукову нынче ты, мерзкая, уходишь от меня. Так вот к кому ты от меня уходишь! Ты похоти предаться хочешь с ним. Волчица старая и мерзкая притом!

Упиваясь своим горем, Лоханкин даже не замечал, что говорит пятистопным ямбом, хотя никогда стихов не писал и не любил их читать.

* * *

(с) Ільф & Петров

Сьогодні – Сергій Довлатов субота, Вер 3 2011 

Сьогодні Сергію Довлатову могло би бути 70 років.

«Я родился в не очень-то дружной семье. Посредственно учился в школе. Был отчислен из университета. Служил три года в лагерной охране. Писал рассказы, которые не мог опубликовать. Был вынужден покинуть родину. В Америке я так и не стал богатым или преуспевающим человеком. Мои дети неохотно говорят по-русски. Я неохотно говорю по-английски. В моем родном Ленинграде построили дамбу. В моем любимом Таллине происходит непонятно что. Жизнь коротка. Человек одинок. Надеюсь, все это достаточно грустно, чтобы я мог продолжать заниматься литературой…»
С. Довлатов

Справжній письменник подібний у чомусь на державу, у якій живе і яка 90% свого бюджету витрачає на озброєння, інші десять відсотків не можуть ні нагодувати, ні обігріти народ, письменник дев’яносто відсотків своїх сил, розуму, таланту, життя витрачає на творчість, у нього просто немає ні часу, ні можливостей бути хорошою людиною. Сергій Довлатов – найбільший виняток з цього правила: у нього завжди були і сили, і час, і співчуття, і поблажливість, і доброта, і делікатність, щоб залишатися в будь-яких обставин хорошою людиною. Довлатов не захотів підписувати традиційний договір між життям та мистецтвом. Коли життя, як Атлантида, занурюється на дно мистецтва, остаточно перетворившись на фарс, то самому мистецтву нічого не залишається, як створювати острівці згубної суші – факту, документу, хроніки, імені. Він вибудував своє життя так, що у ньому відбувалося тільки те, що було потрібне його літературі, його творчості. Все інше випалювалось, знищувалося і просто не могло статися. Довлатов писав прозу, але з численних спроб надрукуватися в радянських журналах нічого не виходило. Набір його першої книги був знищений за розпорядженням КДБ. З кінця 60-х Довлатов публікується у самвидаві, а у 1976 році деякі його оповідання були опубліковані на Заході в журналах «Континент», «Время и мы», за що він був виключений зі Спілки журналістів СРСР. У 1978 році через переслідування влади Довлатов емігрував до Відня, а потім переселився до Нью-Йорка, де видавав залихвацьку ліберальну емігрантську газету «Новий американець». Одна за одною виходили книги його прози – «Невидимая книга» (1978 ), «Соло на ундервуде» (1980), повісті «Компромисс» (1981), «Зона» (1982), «Заповідник» (1983), «Наши» (1983) та ін. До середини 80-х років домігся великого читацького успіху, друкувався в престижному журналі «New Yorker». За дванадцять років життя в еміграції видав 12 книг, які виходили у США і Європі. В СРСР письменника знали по самвидаву та його авторській передачі на радіо “Свобода”. Перечитуючи його книги весь час ловиш себе на думці, що сюжет ще може повернутися як завгодно, обдурити тебе та надати якусь неймовірно щасливу розв’язку. Тобто, можливо, геніальний текст – це текст, якому при будь-яких повторах забезпечений читацьке переживання і очікування непередбачуваного…

Довлатов – великий і неперевершений майстер афоризму. Судіть:

Талант — это как похоть. Трудно утаить. Еще труднее симулировать.
Ирония — любимое, а главное, единственное оружие беззащитных.
Снобизм — это единственное растение, которое цветет даже в пустыне.

Літературні вечори. Мамба середа, Сер 17 2011 

Сьогодні натрапив на унікально-феєричне чтиво на одному сайті. Спішу поділитися!)
Все збережено в оригіналі

Приключения двух брюнеток (не білявок, зауважте! – A.R.)

Piccy.info - Free Image Hosting
(c)Аліна Сваровскі

Сегодня я одела зеленое платье, украшение с зеленым янтарем, обула черные босоножки со страхами и положила свой айпад в красную лаковую сумку. Мой мейк-ап был выполнен в стилистике 60-х: зеленые стрелки, персиковые тени, черные ресницы, розовая помада. Маникюр сделать не успела.
У меня была встреча с журналистами

Знову Мушкетери Дюма. Тепер – 3D Мушкетери понеділок, Сер 15 2011 

Канальї! Вони знову зробили це!)))))
Голівуд-Німеччина, Міла Йовович – Міледі, Орландо Блум – Бекінґем, 3D і всьо такоє… Прем’єра – восени

Дещо на цю тему: d ‘Artagnan та його Бригада

Літературна декада субота, Лип 16 2011 

Протягом останніх днів поринув у читання.

М.Матіос “Солодка Даруся
10 українських прозаїків останніх десяти років “Декамерон
В. Діброва “Андріївський узвіз

Другий тиждень:
Ліна Костенко “Записки українського самашедшого

я у захваті. давно нічого не читав – може у цьому причина.
деталі – згодом

Прохасько. НепрОсті четвер, Лип 14 2011 

Кожен чоловік потребує вчителя. Чоловікам взагалі необхідно вчитися.
Особливі чоловіки вирізняються не тільки здатністю вчитися і навчитися, але й тим, що завжди знають і пам’ятають — чого саме від кого вони навчилися, навіть випадково. І якщо у жінок пам’ять про вчителів є проявом доброзичливості, то для чоловіків — найнеобхіднішою складовою самого вивченого. Найвидатніші чоловіки не просто вчаться ціле життя (вчитися — усвідомлювати те, що відбувається), а й дуже скоро стають чиїмись вчителями, наполягаючи на усвідомленні прожитого. Власне, так твориться неперервність школи, яка поруч з генеалогічним деревом забезпечує максимальну ймовірність того, що впродовж твого життя світ не мав би змінитися настільки, щоб лише через це цілковито втратити охоту жити.
НепрОсті>>>

Сьогодні – Анна Ахматова четвер, Чер 23 2011 

Широк и желт вечерний свет,
Нежна апрельская прохлада.
Ты опоздал на много лет,
Но все-таки тебе я рада.

Сюда ко мне поближе сядь,
Гляди веселыми глазами:
Вот эта синяя тетрадь –
С моими детскими стихами.

Прости, что я жила скорбя
И солнцу радовалась мало.
Прости, прости, что за тебя
Я слишком многих принимала.

Двадцать первое. Ночь. Понедельник.
Очертанья столицы во мгле.
Сочинил же какой-то бездельник,
Что бывает любовь на земле.

И от лености или со скуки
Все поверили, так и живут:
Ждут свиданий, боятся разлуки
И любовные песни поют.

Но иным открывается тайна,
И почиет на них тишина…
Я на это наткнулась случайно
И с тех пор все как будто больна.

Январь 1917, Петербург

Про Ахматову

В. Апухтін: поетичні парадокси вівторок, Чер 21 2011 


Садитесь, я вам рад. Откиньте всякий страх
И можете держать себя свободно,
Я разрешаю вам. Вы знаете, на днях
Я королем был избран всенародно,
Но это всё равно. Смущают мысль мою
Все эти почести, приветствия, поклоны…
Я день и ночь пишу законы
Для счастья подданных и очень устаю.
Как вам моя понравилась столица?
Вы из далёких стран? А впрочем, ваши лица
Напоминают мне знакомые черты,
Как будто я встречал, имен ещё не зная,
Вас где-то, там, давно… Ах, Маша, это ты?
О милая моя, родная, дорогая!
Ну, обними меня, как счастлив я, как рад!
И Коля… здравствуй, милый брат!
Вы не поверите, как хорошо мне с вами,
Как мне легко теперь! читати далі…

* * *

ЖЗЛ. Лєнін п’ятниця, Кві 22 2011 

Пропоную вашій увазі, так би мовити “в духє тєкущево момента”, підбірку коротких оповідок від М. Зощенка для дітей дошкільного віку.
Зацініть всю глибину іронії автора. Як на мене – класика жанру.
Не пожалкуєте)))

моє шанування diversey_ua

Густав Водічка з країни замріяних ангелів п’ятниця, Бер 11 2011 

Густав Водічка – псевдонім письменника, публіциста, історика та громадського діяча Юрія Топчія.

Густав Водічка створює яскраві твори в малій літературній формі. Його стиль захоплює з першої фрази. Від його есе щемить серце і дзвенить душа. Його хочеться цитувати. Він пише Правду. Про себе, долю Батьківщини, про політику.

Майстер іронічного жанру, автор гучної книги «Родина дремлющих ангелов», Густав Водічка – неординарний, харизматичний і по-захоплюючому цікавий.

Густава Водічку можна назвати іронофілософом. Слово колюче, але визначення точне. У кожному, навіть найбільш стислому, творі історика, письменника, публіциста неодмінно квартирує як іронічне, так і філософське. Причому іронія у виконанні Водічки неодмінно несе чіткий філософський відбиток, а його філософія завжди витончено іронічна. Автор іскристої «Землі замріяних янголів» і щемливих «Записок спадкоємця» наділений даром подавати глибоку мудрість у доступній формі і перетворювати літературну провокацію в майже богоугодне заняття. Його знамените «Україна — це капище незворушних мудреців. Наш головний релігійний ритуал — уперте очікування безплатного дива» вже стало народною мудрістю. Твори Водічки вишукані за формою й викличні за змістом, чим вигідно відрізняються від безлічі монотонних та конформістських текстів.

Пропоную познайомитись з його есе особисто і ви зрозумієте, що це варте уваги)))

Оригінал запису та коментарі на LiveInternet.ru

* * *

Про істину четвер, Лют 3 2011 

Учора вимушено дивився екранізацію роману Бреда Істона Еліса  «Американський психопат».

Згадав Гоголя. Безумовно, великий земляк мав рацію: лише божевільний може побачити світ яким він є

* * *

Без заголовка. Без коментарів вівторок, Лют 1 2011 

У новому шкільному підручнику з української літератури для учнів 11-х класів роман Василя Барки «Жовтий князь», що оповідає про Голодомор в Україні, рекомендований лише для додаткового самостійного читання, пишуть «Коментарі».

Між тим, в підручнику з’явився розділ «Українська російськомовна поезія», в рамках якого школярі познайомляться з творчістю Миколи Ушакова, Бориса Чичибабіна, Леоніда Вишеславського і Леоніда Кисельова.

Крім того, школярі і далі будуть продовжувати вивчати творчість Івана Драча, Ліни Костенко, Дмитра Павличка, незважаючи на те, що ще в червні міністр освіти Дмитро Табачник заявляв про намір урізати курс української літератури.

Тоді чиновник заявив, що в курсі української літератури будуть представлені більше письменники-класики, на яких ґрунтувалася висока духовна література початку XIX – XX століття.

Між тим, за наявною інформацією, деякі фахівці пропонували включити у шкільну програму твори, в яких головна дія розгорталося в минулому столітті в Україну. Зокрема, мова йшла про роман Миколи Островського «Як гартувалася сталь» і романі «Біла гвардія» Михайла Булгакова. Проте ці ініціативи не знайшли підтримки.

Необхідність створення нового підручника продиктована переходом українського середньої освіти з 12-річною на 11-річну систему.

«Жовтого князя» Барки сам прочитав лише позаминулого року завдяки своїй дочці. Дуже сильна штука, від якої агентів «Русского мира» має корчити як чортів від ладану. Може саме тому «жовтий князь» української освіти (та й культури) Табачник Д., який має вдосталь толерантності, такту і цивілізованості, щоб порівнювати монумент жертвам Голодомору з фалосом, вважає за краще прибрати цей твір, викинути його геть…

А в тому, що додали Вишеславського, Чичибабіна та Кисельова, нічого поганого не бачу. Хороші поети. Кисельов, до речі, починав як російськомовний, але потім свідомо став переходити на українську.

Оригінал запису та коментарі на LiveInternet.ru

Із випадкових думок четвер, Лис 4 2010 

Кухня країни, котра мене цікавить, для мене часто є набагато важливішою, ніж її письменники…

Ще трішки Мопассана п’ятниця, Жов 15 2010 


Ханна Ніцше

Мы, мужчины, тоже испытываем подчас чувство омерзения и непреодолимого отвращения, когда, увлеченные властным порывом инстинкта, унижаемся до случайной связи. Но если женщина – наша избранница, всегда полная обаяния, неотразимо влекущая, как вы влечете меня, то обладание становится счастьем, самым жгучим, самым полным, самым безграничным.
Ласки, сударыня, – это испытание любви. Если после объятий наш пыл угасает – значит, мы обманулись. Если же он растет – значит, мы любим.
Некий философ*, не признававший эту теорию, предостерегал против западни, расставленной нам природой. Природе нужны живые существа, говорил он, и, чтобы заставить нас создавать их, она кладет у ловушки двойную приманку: любовь и сладострастие. И он добавлял: лишь только мы попадемся, лишь только минутное опьянение пройдет – нас охватывает беспредельная грусть, ибо мы понимаем, как хитро нас обманули, мы видим, чувствуем, осязаем скрытую, тайную причину, толкнувшую нас вопреки воле в эту западню.
Так бывает часто, очень часто. И мы встаем тогда с отвращением. Природа победила нас, бросила нас по своей прихоти в раскрывшиеся объятия, ибо она хочет, чтобы объятия раскрывались.
Да, я знаю холодные, хоть и неистовые поцелуи незнакомых губ, пристальные и горящие взгляды глаз, которых я никогда раньше не видел и никогда больше не увижу… знаю и все остальное, о чем я не могу вам написать и что оставляет в душе и горечь и тоску.
Но когда облако страсти, называемое любовью, окутывает два существа и они подолгу, постоянно думают друг о друге; когда во время разлуки память продолжает бодрствовать и днем и ночью и в ней непрестанно всплывают черты лица, улыбка, звук голоса; когда всеми думами владеет один, отсутствующий и все же неотступно стоящий перед вами образ – разве не естественно, чтобы объятия наконец раскрылись, чтобы губы приникли к губам, чтобы тела слились?
Неужели вы никогда не испытывали жажды поцелуев? Скажите, разве уста не призывают уста, разве ясный взор, словно проникающий в самое сердце, не будит в вашей крови непреодолимых, пылких желаний?
Это ловушка, гнусная ловушка, скажете вы? Пускай, я это знаю, я готов попасть в нее, я этому рад. Природа научила нас ласкам, чтобы скрыть свою хитрость, чтобы заставить поневоле, без конца плодить новые поколения. Так давайте похитим у нее сладострастие, присвоим его, преобразим, сделаем утонченным, идеальным, если хотите! Обманем, в свою очередь, эту обманщицу Природу! Сделаем больше, чем она хотела, больше того, чему она могла или осмелилась нас научить. Сладострастие – словно необработанный драгоценный камень, добытый в недрах земли; возьмем его и станем шлифовать, чтобы придать ему красоту, не заботясь о первоначальных намерениях, о тайной воле того, кого вы зовете богом. И так как мысль все может сделать поэтичным – опоэтизируем сладострастие, сударыня, даже самые грубые его проявления, самые некрасивые его формы, самые чудовищные его выдумки!
Будем любить сладострастие, как пьянящее вино, как зрелый плод, благоухающий во рту, как все, что переполняет нас счастьем. Будем любить тело, потому что оно красиво, бело и упруго, округло и нежно, сладостно для губ и для рук.
Будем любить сладострастие, как пьянящее вино, как зрелый плод, благоухающий во рту, как все, что переполняет нас счастьем. Будем любить тело, потому что оно красиво, бело и упруго, округло и нежно, сладостно для губ и для рук.
Когда художники искали самую изысканную, самую чистую форму для кубков, из которых Искусство могло бы пить опьяняющую влагу, они выбрали форму женской груди, сосок которой похож на бутон розы.
В одном ученом труде, в Словаре медицинских наук, я прочитал определение женской груди, как будто вышедшее из-под пера Жозефа Прюдома**, ставшего доктором медицины:
«Грудь женщины можно рассматривать как нечто, приносящее одновременно и пользу и наслаждение».
Отбросим, если не возражаете, пользу и оставим только наслаждение! Неужели грудь имела бы эту восхитительную форму, вызывающую непреодолимое желание ласкать ее, если бы предназначалась только для кормления детей?

(с) Ги де Мопассан
_______________________
*Некий философ – здесь, однозначно, имеется в виду Шопенгауэр.
**Жозеф Прюдом – комический тип буржуа, олицетворение удовлетворенного ничтожества и чиновной пошлости, созданный французским драматургом и карикатуристом Анри Монье (1799-1877).

Далі – у зв’язку з темою топу і сьогодняшньої дати )))

А тут лежать фото для топу

Наступна сторінка »