Спроба почути Південний Схід

* * *
Ми погано знаємо свою Батьківщину. Події останніх місяців переконують нас у цьому з усією очевидністю. І, напевно, найсумніше, що її, велику, складну й різну, дуже погано розуміють ті, від кого багато в чому залежить її доля. Ретельне вивчення настроїв на “проблемному” Південному Сході мало стати першорядним завданням нової влади. Ні, соціологи зовсім не обділені її увагою. Однак насельники високих кабінетів, схоже, стурбовані виключно висотою кандидатських рейтингів. Колектив “Дзеркала тижня” вирішив зробити роботу за них. Анкета, складена журналістами DT.UA, стала основою дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології за фінансової підтримки Віктора Пінчука та однойменного фонду. Об’єктами вивчення стали думки жителів восьми областей — Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Одеської, Харківської і Херсонської. Регіонів, які прийнято узагальнено називати “підковою ризику” або просто Південним Сходом.
У результаті цієї роботи вийшов досить цікавий матеріал, з який яким я раджу ознайомитись усім, хто цього ще не зробив. Особисто мене вразили деякі факти.
Так, особливо зворушливо, що зважених рішень, а також вимог “услишать Данбас” від нової влади часто вимагають ті, хто вимагав жорсткості стосовно неї, коли вона була в опозиції. Це дослідження чітко демонструє, наскільки сильно (що цілком природно) лякають Південний Схід (і передусім — Донбас) зовнішнє вторгнення, громадянська війна і взагалі будь-який силовий сценарій. Але при цьому саме на Донбасі популярна думка, що Янукович мусив розігнати Майдан силою. Так вважає майже половина опитаних жителів Донецької області (48%, причому 31,7% — безумовно). Втім, незгодних із такою постановкою питання теж чимало — 35,2%, із них 19,6% виступили проти силового розгону категорично). На Луганщині цифри схожі: 45,9% — за розгін (25,1% — категорично), проти — 34,5% (22,1% проти безумовно). Чому? Пропаганда? Страх горезвісних “бандер”? Підсвідоме тяжіння до сильної руки? Хай розбираються знавці. Благо, є з чим. Теза “Схід поважає силу” загальновідома. Невідомо інше: взагалі чи тільки щодо інших?
Цікавим є те, що при всьому цьому у регіоні страшацця зростання радикалізму (19,1%). І, схоже, тепер – не тільки у Києві, а і на своїх вулицях.
Ще кілька фактів. “Маркерне” запитання: “У разі вторгнення російських військ на Південний Схід, що ви маєте намір робити?”. “Маркерна” відповідь: 46,9% мають намір залишатися вдома і не втручатися. Так збираються вчинити 55,4% жителів Донецької області, 49,8 — Харківської, 48,6 — Запорізької, 47,8 — Херсонської, 44,1% — Дніпропетровської. Є пожива для роздумів для того, хто не знає відповіді на запитання, чи готовий він воювати за Донбас і де для нього починається Україна. А ті, хто планує політику держави на Південному Сході, повинні усвідомлювати, що в цих регіонах чимало з тих, хто вважає себе політичним українцем і розраховує, що держава його захистить, не готові захищати себе самі.
Ще один доказ: 31,1% не готові братися до зброї за жодних умов. Характерно, що в кожній з восьми областей (з урахуванням поправки) таких приблизно третина.
11,7% підтримують уведення російських військ в Україну. 19,3% (9,9 — беззастережно) — у Донецькій області, стільки ж — у Луганській. У Запорізькій — 4,2% (однозначно — тільки 0,7), у Херсонській — 4,7%.
7% готові вітати введення російських військ. 12,6% жителів Донецької області й 11,7% — Луганської. Чимало? Чимало. І це треба розуміти тим, хто говорить про “купку сепаратистів”. Ні, не купка. Але й не весь Донбас. І вже тим більше, не весь Південний Схід. 2,1% готові приєднатися до російської армії. Цю цифру також мусимо тримати в голові. Серед потенційних зрадників (а як їх іще назвати, навіть якщо вони підберуть для себе інше слово?) по 3,5% жителів Донецької і Харківської областей, 2,5% — Луганської. Війна, навіть така дивна, як ця, неоголошена, неминуче ділить населення на патріотів, зрадників і конформістів. Кількість яких може змінюватися. Залежно від політики держави. Від її наявності хоча б…
Не менш цікавими виявились дані про очікування жителів Південного Сходу, зокрема – за найбільш чутливими на загал показниками щодо другої державної мови та федералізації. Так, впровадження другої державної мови очікують від влади тільки 11% жителів Південного Сходу. У Донецьку й Луганську — по 17,1%. Що, проте, не дозволяє говорити про це як про захід першої необхідності для всього краю. Найменше ж розраховують на мовний крок влади в Дніпропетровській і Миколаївській областях (по 4%). А от щодо федералізації, то її підтримка вимірюється тими ж 11,8%.
Тепер про те, що мене вразило найбільше.

Особисту відповідальність за дії Януковича і компанії відчувають лише 11,3% жителів Південного Сходу. “Безумовно, так” на запитання про вину відповіли аж 3,9% опитаних. У Донецькій області — 2,5% (досить показова цифра). Найменше. Стільки ж тільки в Одеській. Але там хоча б більше тих, хто відчуває відносну вину за “подвиги” Януковича, Азарова, Арбузова, Клименка, Захарченка та інших (6,4% на Одещині проти 4,7% на Донеччині). У Дніпропетровській області готові брати на себе вину за діяння покійного режиму 17,8% (7,2% — безумовно), у Миколаївській — 13,1% (5,7%), Харківській — 11,9% (4%), Херсонській — 11,7% (4,5%). У Донецькій на круг — 7,2%. При цьому свою особисту вину за сподіяне втеклою владою заперечують 85,6% жителів Донецької області (64,1% — категорично).
Слід нагадати, що йдеться про край, вихідцями з якого практично повністю було укомплектоване керівництво всіх центральних органів влади. Та й в усіх обласних боряствах “македонців” хватало. І чомусь чотири роки область не хвилювало, що її “не чують”. Свої, зауважте. На цьому тлі показники Луганщини вже не так вражають. Там поділити відповідальність за витівки екс-гаранта і його клевретів теж готові небагато — 11,2% (3% безумовно). 76,4% вини не відчувають (54,1% — взагалі).
Це не ми, це вони — кепська філософія для тих, хто сьогодні вимагає (по-своєму справедливо) відповідальних кроків від нової влади.
Нарешті, у контексті ситуації, пов’язаної з сепаратистськими проявами та зовнішніми провокаціями, відповідь на це запитання в дослідженні можна вважати однією з ключових. Отже: 76,7% населення Південного Сходу не підтримує дій тих, хто зі зброєю в руках захоплює адміністративні будівлі в їхньому рідному регіоні. Таким чином, можна припустити, що, попри зафіксовану відсутність довіри Південного Сходу до центральної влади (а приводів не довіряти їй удосталь не тільки там), у регіоні не спостерігається широкої підтримки дій сепаратистськи налаштованих або бунтівних угруповань. Як то було, приміром, у Києві, коли дії протестувальників на Майдані підтримували 70—80% жителів столиці. Тому можна також припустити, враховуючи інформацію, яку публікують у ЗМІ, що такий радикальний рух справді інспірований ззовні, хоч і спирається на загальне невдоволення жителів Південного Сходу ситуацією в країні, а також на найактивніших вихідців із місцевого середовища.
Ще одна діаграма.

Отже, погана новина: 15,4% жителів, таки так, — Малоросії, хочуть приєднатися до Росії. Але є й хороша: 69,7% громадян України, що проживають на Південному Сході, вважають це поганою ідеєю. При цьому сплеск
емоцій стосовно “старшого брата” спостерігається… правильно — у Донецькій (27,5%) і Луганській областях (30,3%). Причини стремлінь жителів регіону до об’єднання з сусідньою державою досить неоднорідні і приземні. Це: 1) стабільність економічної ситуації, 2) високі заробітні плати і пенсії, 3) стабільність влади. Серед перших заздрісників — Донецька область (41,8%, 39,6% та 37,9%, відповідно), Луганська (34,7%, 30,3% й 24,8%). Десь близько Харківська та Миколаївська. Значно краще дають раду емоціям Одеська й Херсонська, займаючи лінію екватора. А ось Дніпропетровська (11,1%, 9,9% та 10,1%, відповідно) і Запорізька (10,4%, 13,8% та 17,0%) прямо індиферентні до цих успіхів сусіда. Проте досить показовим виявилось ставлення до теми “спільного культурного коріння”, що так жваво експлуатуєцця на широкий загал. Результати тут виявились досить несподіваними. У культурній тенденції регіонів Південного Сходу, справді ментально близького до Росії, майже індиферентним виявився Луганськ із його 7,7% тяжіння до спільного коріння. Це при тому, що саме в Луганську найвищий відсоток жителів, котрі ідентифікують себе як росіяни (31,5%) і як росіяно-українці (11,9%), всього — 43,4%. Просто цікаво. Десь зовсім поруч Дніпропетровськ зі своїми 9,4%, які прагнуть черпати з російського джерела. А ось на іншому полюсі, де, очевидно, не тільки прагнуть, а й черпають, — Одеса (18,5%), Харків (18,3%) і Херсон (17,8%). І це при тому що в тому ж таки Херсоні лише 12,6% росіян і росіяно-українців. Не зовсім у корінні, виявляється, річ… У ставленні.
До речі, про ставлення жителів до ЄС та Мутного союзу демонструє ця діаграма.

Де насправді виявилась єдність думок регіону, так це у питанні про суверенність визначення державного ладу, повноважень центру і регіонів, мов та іншого. 87,7% жителів Півдня і Сходу нікому не готові делегувати таке право визначати положення української Конституції. І це правильно. Більше того, не половина, не дві третини, а під 90% жителів усіх областей вважають, що з цим Україна має розібратися сама. Дивна підсвідома суверенна єдність!
Загалом – це цікаве дослідження, тому з ним варто ознайомитись. Можливо тоді віднайдуцця відповіді на деякі досить тривожні зараз питання.
Миру і щастя евріван!