* * *

Певен, що всі, кому добряче за сорок пам’ятають легендарну, улюблену і затерту до дірок на шкільних (і не тільки) дискотеках «Шизгару», а також дівчину-солістку з довгим темним волоссям і підведеними темно-синім виразними очима.
Це – Маришка Вереш (Mariska Veres).

Mariska Veres

Забута Богиня. In Memoriam Mariska Veres
1.10.1947 – 2.12.2006

Не зважаючи на досить поширене угостьке прізвище, Маришка народилася у Гаазі (Нідерланди). Її батько, Лайош Вереш, був родом із Угорщини.Доволі часто можна зустріти інформацію про те, що він був циганом, хоча насправді Лайош Вереш був мадяром, який дійсно грав у циганському оркестрі, у котрому Маришка, ще дитиною, вперше вийшла на музичну сцену. Її мати була родом з Німеччини. За деякими неперевіреними джерелами у її родоводі було французьке і навіть російське коріння. Батьки її зустрілися під час другої світової війни в окупованій німцями Голландії, де 1 жовтня 1947 і народилася майбутня співачка.

Маришка розпочала професійну музичну кар’єру у 1964 році у групі «Les Mystеres», що виконувала естрадні номери, потім з 1966-го співала в групі «Blue Fighters», виступала з «Danny and his Favorites» (пізніше – «Motowns»), а з 1967 вона стала солісткою рок-групи «Bumble Bees».

Один з найперших записів Маришки Вереш “Summertime”, 1964 р.

Група «Shocking Blue» була заснована у 1967 році гітаристом Роббі ван Леувеном (Robby Van Leeuwen), відомим на той час у Голландії музикантом. Крім ван Леувена, що грав на гітарі і писав пісні (до слова, він є автором усіх пісень не тільки цього, а й усіх наступних 10 альбомів і 44 синглів «Shocking Blue»), до складу групи увійшли барабанщик Корнеліус ван дер Бек (Cornelius Van Der Beek), бас-гітарист Клаассье Ван Дер Вал (Klaasje Van Der Wal) і вокаліст Фред Де Вайлд (Fred De Wilde). Саме таким складом був записаний, а 1968 р. випущений альбом «Beat With Us» (Polydor, Karussell), що вважається першим альбомом «Shocking Blue».
Зараз вже ніхто напевно не скаже, чому вони вибрали собі саме таку зухвалу і кричущу назва – «Shocking Blue» (дуже сині, надто блакитні, божевільно фіолетові). Таке словосполучення в США вважалося мало не лайливим. Подейкували, що воно спало на думку комусь з цієї четвірки після прослуховування композиції Еріка Клептона «Electric Blue».

Перший записаний на лейблі «Pink Elephant» сингл «Shocking Blue» з вокальним супроводом Фреда де Вайлда під назвою «Lucy Brown Is Back In Town» посів 21-е місце у голландському хіт-параді «Топ-40». І невідомо, як би склалася доля учасників цієї четвірки, якби вокаліста цієї групи Фреда де Де Вайлда не призвали до армії і лідер команди Роббі ван Леувен не був змушений шукати йому заміну.

Проте немає лиха без добра. У тому ж таки 1968 році менеджер групи «Shocking Blue» опинився на одній вечірці, де виступала група Bumble Bees, в якій співала Маришка Вереш. Жагуча краса дівчини та її сильний голос зробили свою справу. Менеджер, прослухавши кілька пісень, закохався в Маришку з першого погляду і відразу ж зрозумів, що його життя і кар’єра «Shocking Blue» без неї буть нічого не вартими. Тому він відразу ж розповів про вражаючу вокалістку Роббі ван Леувену, а той прийшовши послухати групу на її черговий виступ, вирішив, що Маришка стане ідеальним доповненням до «Shocking Blue» і відразу запропонував їй приєднатися до групи.

shocking _blue

Подейкували, що менеджер «Shocking Blue» намагався заодно запропонувати Маришці свої руку і серце, проте отримав відмову, а з першою пропозицією погодилась, але з умовою, що стосунки будуть тільки професійні. Погодьтесь, незвичайна на ті часи, для тієї країни і музичного середовища умова: надворі вирує сексуальна революція, на підході Вудсток, а тут такий собі дитсадок.) Взагалі Маришка за рок-н-рольними мірками була людиною незвичайною. Вона не курила, майже не пила, перед усіма напоями надавала перевагу чаю, ну а про наркотики тут, ясна річ, мови взагалі не могло бути. Нагадаю, що справа відбувалась у Голландії, де легкі наркотики були легалізовані. Ну звідки ж брати натхнення? До того ж, під час виступів на концертних майданчиках вона поводилася дуже скромно, множачи армію прихильників «Shocking Blue» зовсім іншим способом – воістину магнетичним вокалом, що притягував, як магніт, нових глядачів і слухачів. Її дзвінкий голос надавав пісням групи виразне звучання ритм-енд-блюзу. Це згодом неодноразово визнавав і Роббі ван Леувен.

Перші сингли, випущені «Shocking Blue» на початку 1969 р. на лейблі фірми Metronome – «Send Me a Postcard» (з піснею «Harley Davidson» на зворотному боці) і мою улюблену «Long Lonesome Road» (з «Fireball Of Love» на звороті), відразу потрапили до хіт-параду «Top 20». Хіт-парад, що правда, був голандським, але це був перший реальний успіх. Групу з новою вокалісткою помітили.

Shocking Blue – The Long & Lonesome Road

Влітку 1969-го музиканти, усамітнившись на деякий час у провінційній студії звукозаписку селища Бларікум (недалеко від Амстердама), записали на звичайний трековий магнітофон свій третій сингл – просту за формою, але насичену пружними гітарними ритмами пісню про богиню кохання Венеру, яка живе на вершині високої гори. Саме з виконання цієї композиції почалося сходження групи до вершин популярності.

Того ж літа 1969 року цей сингл потрапив до голандського чарту, але до його верхівки так і не дістався, посівши лише третє місце. Зате ця пісня очолила хіт-паради Бельгії, Франції, Італії, Іспанії та Німеччини.
Запахло великими баришами і, як завжди у таких випадках, за справу відразу взялися американці. Запис привернув увагу нещодавно утвореної американської компанії «Colossus». Глава лейблу Джеррі Росс підписав контракт з «Shocking Blue» на розкрутку цієї пісеньки на батьківщині рок-н-ролу і був винагороджений за свою підприємливість. Вже у лютому 1970 року «Venus» опинилася на вершині заокеанських чартів. Ясна річ, це вплинуло на зростання популярності «Shocking Blue» у себе вдома – як наслідок «Venus» мала приблизно п’ятдесят «влучень» у голландських хіт-парадах.
Одночасно спостерігався підвищений попит на інші їхні записи у Франції та Японії.
До другої половини 1970 «Венера» очолила хіт-паради в усьому світі.

Наступний сингл групи «Mighty Joe» став номером один у Голландії і, як і його попередник, був присутній у всіх чартах.

У Радянському Союзі в той час, як відомо, не було не лише сексу, а й жодних хіт-парадів. Проте, якби вони проводилися, то, поза всіляким сумнівом, ця пісня була б на його вершині. Композиція, розтиражована на гнучкому міньйоні фірмою «Мелодія», багаторазово записана і перезаписати на магнітострічках та рентгенівських плівках, стала істинно народним хітом. Її співали під гітару у дворах, на вулицях і сходових клітинах, включали до свого репертуару величезна кількість колективів, від визнаних професіоналів до аматорських колективів і шинкарських лабухів. Наш шкільний ВІА «Мрія» вважав за честь шість-вісім разів за вечір (чи за весілля) виконати улюблену народну пісню, а на ансамбль, який відмовлявся виконувати «Шизгару», дивилися косо, з явною недовірою.
«Шизгара» – саме так наша широка і творча натура, схильна до узагальнень і спрощень, трансформувала англійський рядок «She’s got it» у цій пісні, що розповідає про всесильну владу жіночого начала.
Існувала незліченна кількість перекладів та обробок зрозумілою мовою на мотив цієї популярної пісні. У більшості випадків вони носили доморощений характер, але деякі звертали на себе увагу. Як би там не було, це магічне слово – “Шизгара” було остаточно канонізовано у нашому культурному середовищі)))

Наступні п’ять років (із середини 1969 по кінець 1974), були, мабуть, найбільш напруженим періодом в житті учасників «Shocking Blue». Записаний влітку альбом «At Home» із згаданою композицією Venus, що відкривала сторону «B» цієї платівки, надійшов у продаж восени 1969 року і дав початок плідному творчому процесу. Схоже, на цю п’ятирічку «Shocking Blue» взяли «підвищені зобов’язання» і, з притаманною «голландцям та іншим німцям» точністю, з честю їх виконали. За цей час музикантами групи було випущено 10(!) довгограючих платівок і більше 20 двосторонніх синглів. За ці кілька років свого існування, на початку 1970-х, вони написали таку кількість хітів, що їх вистачило на багато десятиліть після розпаду групи.
У січні 1970-го року у музичному світі відбувається воістину знакова подія – вперше в історії список найпопулярніших композицій американський музичного журналу Billboard очолює пісня, написана не у США і не у Британії, а у маленькій Голландії. Критики захоплено відзначали колоритний сплав рок-ритмів, органних акордів, гітарних елементів кантрі і яскравого вокалу Маришки Вереш, що співає з милим акцентом(с).
Сподіваючись повторити американський успіх «Венери», Роббі ван Леувен пише цілий цикл пісень проамериканської спрямованості – «California Here I Come», «Alaska Country», «Tobacco Road», «Mississippi Delta», «This America». На хвилі успіху «Shocking Blue» випускають збірку хітів. Але у самих США цей збірник дотягнув лише до 31-го місця. І це було останнє досягнення голландців на американському ринку поп-музики.

У країнах Європи групу продовжували гаряче любити і не тільки за «Богиню на вершині гір». «Never Marry a Railroad Man» також очолював пік голландських хіт-парадів; за ним цю позицію займали «Hello Darkness», «Shocking You», «Long Lonesome Road», «Blossom Lady», «Velvet Heaven» і «Inkpot». «Shocking Blue» стали успішно поєднувати «біт» і «ритм-енд-блюз» зі східним звучанням індійського ситару.

Shocking Blue – Oh Lord

Маришка, Роббі, Корнеліус і Клаассье були разом вже три роки. У період 1970-1971 до них приєднувався ще один гітарист Лео ван де Кеттера. «Shocking Blue» гастролювали по світу, відвідуючи навіть такі далекі куточки, як Японія, Індонезія, Гонконг і Південна Америка.
Незабаром музиканти почали стомлюватись. Незважаючи на те, що група продовжувала випускати чудові й найчастіше новаторські сингли і займати місця в європейських чартах, Роббі ван Леувен впав у депресію. Його гнітили обмеженість успіху групи, в результаті чого всередині «Shocking Blue» почали відбуватися сварки.

shocking_blue-2

Дійсно, для меломанів саме Маришка стала символом і обличчям групи. Справжнього ж лідера «Shocking Blue» – гітариста Роббі Ван Ливена – мало хто помічав, хоча саме він і був автором усіх хітів групи.
Досить частенько ван Леувен, людина енергійна і владна, частенько починав з робочих питань на неї покрикувати на Маришку. Тодs вона заливаючись сльозами бігла телефонувати і жалітись мамі. Мама, у свою чергу, телефонувала агенту, ну а агент – ван Леувену. Ось такі складалися між ними «високі стосунки».
Першим у кінці 1971 групу полишив бас-гітарист Клаассье Ван Дер Вал, якого замінив Хенк Смітскамп. У 1973 році ван Леувен тимчасово залишив групу, а його місце (також тимчасово) зайняв Мартін ван Вейк. Без Роббі, свого мозкового центру, «Shocking Blue» пробували триматися на плаву, тим більше, що ван Леувен незабаром повернувся для запису альбому «Good Times» (1974), як потім виявилося – останнього альбому групи. Він відрізнявся від усіх інших записів колективу яскраво вираженим глем-роковим звучанням. Восени 1974 року «Shocking Blue» записали останній (дуже сильний) сингл «Gonna sing me a song» з не менш потужною композицією на стороні «В» – «Get It On»
І вже до кінця 1974 року група позбулася свого прекрасного уособлення і потужного голосу – Маришка Вереш вирішила розпочати сольну кар’єру, після чого група автоматично припинила своє існування.

Mariska Veres – Take Me High

Mariska Veres – Loving you

У 1979 році Роббі ван Леувен намагався відродити групу, був навіть записаний матеріал для декількох синглів, але справжньої злуки не відбулося і, як стверджував ван Леувен, знову через Маришку Вереш. Після остаточного розпаду «Shocking Blue» він таки зібрав ще одну команду – «Galaxy Inc», але значного успіху цей колектив не досяг.
Правда, у кінці 1984 «Shocking Blue» возз’єдналися на деякий час і дали два концерти на фестивалі «Back-to-the-Sixties».

Аж до 2006 року Маришка Вереш активно продовжувала свою концертну діяльність.
З 1992 року вона стала солісткою джазового гурту «Shocking Jazz Quintet», з яким записала альбом. Маришка з’явилася на сцені разом з The Clarks, співала у ретро телешоу «Never Marry A Railroad Man» і «Venus».

Mariska Veres – Need you near me

Здавалося, що таке життя їй подобалася більше попередньої надпопулярності.
У 1993 Маришка зібрала новий склад «Shocking Blue», до якого, в якості продюсера, запросила свого давнього «опонента» Роббі ван Леувена. Група випускала сингли і виступала по всій Європі, переважно у Німеччині, звідки родом була її мати і де незрівнянно більше концертних майданчиків, ніж у маленькій Голландії. Крім цього, Вереш, що кілька років до того повернулась до свого угорського коріння, записала диск з композитором і керівником циганського ансамблю «Gypsy Heart» Андрієм Сербаном.

Проте усе лихе приходить несподівано. Другого грудня 2006 року Маришка Вереш померла у своєму будинку у Нідерландах від раку сечового міхура і печінки. Ще за три тижні до смерті вона не знала, що тяжко хвора. У середині листопада вона вперше пройшла серйозне обстеження, після котрого, власне, і виявилась ця страшна хвороба, запобігти котрій уже не можна було ніяк.
Маришка Вереш не припиняла виступів практично до свого кінця. Востаннє вона давала концерт за два місяці до своєї смерті. Проте через постійні болі вона була змушена припинити виступи.
Їй було лише 59 років.

Марішка Вереш багатьом здавалася досить дивною людиною, вона абсолютно не вписувалась у канони поп-зірки 70-х, що ніби навмисно закрила себе від загальної популярності. Можливо тому її кар’єра і виявилася такою нерівною.
Смерть Маришки Вереш була сприйнята світовою спільнотою доволі байдуже. Кілька коротких рядків у газетах, журналах, на музичних сайтах скупо повідомили щось на кшталт: «пам’ятайте таку пісню «Venus»? так от, жінка, що її співала померла».
Власне кажучи, нічого дивного в цьому не було – історія доволі давня, після розпаду групи «Shocking Blue» світових хітів вона не виконувала, а віддані шанувальники у неї залишилися лише у Німеччині та у рідній Голландії. Час стер колишню красу з її обличчя, вона розповніла, мабуть давалася взнаки тяжка хвороба. Як би там не було, Маришка уникла спокуси стати музичною зіркою світової величини.
Проте її неперевершений хіт «Venus», незабутня “Шизгара”, живий і щиро шанований понині. У 1981 році він знову досяг першого місця у американських чартах у виконанні групи «Stars On 45», що спеціалізується на створенні поппурі з популярних пісень, а у 1987 – у виконанні команди «Bananarama».

І в цьому теж немає нічого дивного – справжні шедеври завжди переживають своїх творців…

Використані матеріали © O.Бyлинкo

In Memoriam Mariska Veres



http and https pages tracker

Advertisements