KC_and_All_That_Jazz

* * *

На канікулах однієї теплої південної ночі передивився кіномюзикл Боба Фосса «All That Jazz» (1979). Вперше дивився його дууже давно і майже не пам’ятав, зараз же був просто вражений цією картиною. Можна казати, що переосмислювати її довелось кілька днів.

Звертає увагу, насамперед, цілком відчутний натяк на фільм Федеріко Фелліні «8 1/2», крім того, за своєю сутністю, «All That Jazz» (який я переклав би як «Все – суєта» чи «Суєта суєт») є не шо інше, як варіація на тему «8 1/2» – рефлексії режисера про творчість і власне призначення.

Але якщо «8 1/2» – це дослідження болісного процесу народження фільму, то у Фосса основою стає процес народження шоу. Його намагається скласти і поставити бродвейський хореограф Джо Гідеон (також своєрідна варіація Гвідо Ансельмі з «8 1/2») – здаєцця, alter ego самого Фосса, що підкреслює запрошення на головну роль актора Роя Шайдера, зовні дуже схожого на американського режисера.

Фосс показує дилему, що вимагає вирішити протиріччя між реалістичною природою кіно і умовністю мюзиклу як жанру. Він вважав, що всі умовності класичного мюзиклу спочатку суперечать єству кіно, і тому віддав перевагу прибрати всі танцювальні номери з вулиці, як це було прийнято робити в мюзиклах до нього. Як і у випадку з фільмом «Кабаре» (1972), де Фосс не дозволив хореографії покинути межі сцени, тут втілення найсміливіших танцювальних фантазій відбувається у сні і триває вже в несвідомому стані – на межі між життям і смертю.

Процес творчих шукань не зупиняє навіть операція на серці, також перетворюється в сценічна вистава. Фосс (як і його Гідеон) вважає серце головним джерелом творчої енергії митця. Щоб перетворити задум у реальний образ, він одягає танцюристів у напівпрозорі костюми-скафандри, крізь які просвічує їх «кровоносна система». Між тим загасаюча свідомість хореографа накриває пелена спогадів і він знову і знову зустрічається з жінками, яких кохав колись. Навіть смерть є тут у вигляді прекрасної дівчини у білому і (знову!) перетворюється на шикарний танцювальний номер.

Фільм «All That Jazz» – це ніби мессидж усьому шоу-бізнесу, як і щира та повна гіркої іронії ритуальна фраза Гідеона, що він щоранку вимовляв її після викуреної сигарети і прийнятих транквілізаторів: «Шоу починається, панове!»

Важкий процес народження мистецтва – мюзиклу «Прощай, моє життя» – виникає в ситуації, коли можлива смерть Гідеона виявляється не меншою мірою вигідна продюсерам, оскільки при такому розкладі дозволяє отримати бажану страховку, ба – навіть залишитись у виграші. А якщо додати сюди ще й страхи героя перед можливою невдачею, нападками критики, байдужістю публіки, завжди збуджують і самого Фосса… Однак постійний і безперервний, що не зупиняєцця ані на хвилину творчий процес, виявляється для обох не просто бажаним, але єдиним способом існування в цьому світі.

Шоу-бізнес не знає жалю. Кінцівка фільму переходить у музично-танцювальну фантасмагорію. Операція на відкритому серці Джо стає фінальним шоу – останнім актом драми життя Джо Гідеона, а тема «Bye Bye Life» звучить як гімн основній ідеї фільму.

Сильне кіно, яке варто пережити

Advertisements