Недавно прочитав один цікавий матеріал-огляд стосовно деяких аспектів, що показують як зараз існує інститут сім’ї у Швеції. Саме так, а не “шведської сім’ї” з фільмів 70-х років двадцятого сторіччя)

Зізнаюсь, був досить збентеженим і навіть дещо шокованим прочитаним. Судіть самі.

Всі, мабуть, давно чули вислів “шведський соціалізм” і знають про високий ступінь соціальної захищеності у Швеції. Але все має зворотну сторону, і це також – Швеція переживає кризу інституту сім’ї. Це результат багаторічної політики правління соціал-демократичної партії, метою якої було отримати повний контроль над суспільством.

У Швеції кожна четверта дитина має походження поза її межами (дані офіційного бюлетеня (www.sweden.se). Найчастіше це вихідці з Іраку або колишньої Югославії. Вже виросло ціле покоління таких шведів. А тому тут звичними є найрізноманітніші національності і раси.

З 9,4 млн. чоловік, що складають населення Швеції, майже 2 млн. є молодшими за 18 років. З народжених у Швеції дітей — 60% позашлюбні. 20% виховуються одним із батьків. Молоді не квапляться оформляти стосунки — «притираються» у цивільних шлюбах, які називаються sambo — коли пари живуть разом, і serbo — коли живуть окремо. На реєстровані щорічно 38 тисяч шлюбів — 31 тисяча розлучень. У середньому за плечима кожного з подружжя по три шлюби, що означає наявність у дитини величезної кількості родичів і кількох батьків. Їх називають «пластикові батьки». Близько 70% дітей живуть зі своїми біологічними батьками, а приблизно третина – у сім’ях з вітчимом або мачухою. Держава навіть фінансує дослідження, які повинні довести позитивний вплив такого типу стосунків на дітей: переходячи після чергових розлучень від одних батьків до інших, діти здобувають життєвий досвід і досвід соціальних відносин, який їм стане в пригоді у дорослому житті.

Оскільки звертання «мачуха» або «вітчим» пов’язані з не дуже приємними асоціаціями (тут теж знають історію про Попелюшку), шведи вирішили натомість використовувати звертання «родич один» і «родич два». Це закладається також з міркувань гендерної рівності. Руйнування стереотипів про роль чоловіка і жінки в суспільстві є основним завданням загальнонаціональної програми дошкільного виховання. Методи іноді здаються решті світу надто радикальними. Так, сенсацією став дитячий садок, відкритий 2010 року в одному з районів Стокгольма. Працівники закладу замінили у звертанні до дітей «він» і «вона» — по-шведськи, відповідно, han і hon — на безстатеве слово hen, якого немає в класичній мові, але є вжитку серед гомосексуалістів. Відучуючи від «гендерних стереотипів», дітям замість звичних казок читають книжки, в яких, наприклад, два самці-жирафи дуже переживали, що не можуть мати дітей, поки не знайшли покинуте крокодиляче яйце. Фубля…

За даними шведської Асоціації сексуальної рівності (RFSL), у Швеції понад 40 тис. дітей мають батьків (або одного з батьків) — гомосексуалістів. Коли 1995 року у країні було легалізовано гомосексуальні шлюби, парламент постановив, що це будуть шлюби суто цивільні, і вони не освячуватимуться церквою. Однак гомосексуалісти теж хотіли мати таку можливість. Було зроблено першу поступку: їх благословляли, але без свідків, до тогож – відмовляли у молитві. Але гомосексуалісти хотіли повної церемонії і всяких там «Мендельсонів» і т.п. У 1998 році у Швеції відбувся всеєвропейський гей-парад. Сенсацією також стала виставка фотографа Елізабет Ольсон, котра зобразила Христа та його апостолів гомосексуалістами. Виставка мала широкий розголос, звісно, насамперед серед геїв. Одним з місць, де вона проходила, була кафедра Лютеранської церкви.

Але справжні баталії розгорілися у 2003—2004 роках після виступу одного пастора на прізвище Ґрін, який у своїй проповіді засудив гомосексуальні зв’язки, називаючи їх грішними. Він цитував фрагменти Святого письма, стверджуючи, що Біблія дуже точно визначає гомосексуалізм як гріх. На що з іншого табору відповідали: «Біблія не зійшла до нас з небес, сама по собі не є Божим знаменням, не відповідає на всі наші запитання. Запитання, які були актуальні і часи написання Біблії, — не наші запитання». Так от, за «неповагу до сексуальних меншин» суд першої інстанції присудив пастору місяць ув’язнення. Суд другої інстанції його виправдав. А 2005 року справа дійшла до Верховного суду, який визнав пастора невинуватим. Це викликало протест геїв, і з їхнього боку на адресу пастора продовжують лунати погрози.

Шведська держава взяла на себе практично повний контроль над вихованням дітей. Високі податки унеможливлюють утримання сім’ї з однієї заробітної плати, і тому, як правило, працюють і батько і мати, а дитина протягом дня перебуває у школі або інших закладах громадської опіки. Так, матері працюють у 80% дітей, а батьки – у 90 відсотків.

Шведський уряд створив спеціальний інститут дитячого омбудсмена, що покликаний захищати права та інтереси дітей. Є ціла низка організацій: BRIS («Права дітей у суспільстві») — чергова телефонна та електронна онлайн-лінії для дітей і підлітків; Friends («Друзі») — допомога, якщо дитину кривдять однолітки, тощо.

З 1979 року тут запроваджено абсолютну заборону на тілесне покарання дітей. Батьки не можуть безкарно дати дитині потиличника чи відшльопати по задниці, смикнути за вухо або навіть підвищити на неї голос. За биття дитини загрожує до 10 років в’язниці. Ще з дитячого садка діти у подробицях поінформовані про свої права і необхідність повідомляти поліції про такі випадки. І вони цим правом користуються на “повну котушку”. У конфлікті між інтересом дитини та інтересом батьків держава однозначно і беззаперечно стає на бік дитини.

Широкого розголосу набула історія однієї дівчинки-підлітка, яка звинуватила свого вітчима у побитті та сексуальних домаганнях. 12-річне дівчисько просто розгнівалася на нього за те, що той приспав кошенят, які привела їх кішка, а вона хотіла їх залишити. Дівчинка звернулася до поліції, проінструктувавши свою молодшу трирічну сестру, що слід говорити. На підставі цих свідчень вітчима затримали і засудили. Мати, яка не повірила дочці, була позбавлена батьківських прав. Дівчинку передали до прийомної сім’ї. Через кілька місяців вона зрозуміла, що вчинила неправильно, спробувала повернути свою заяву і звільнити вітчима, але юридична машина вже закрутилася і зворотнього ходу не було. До того ж ніхто не сприймав каяття дівчинки серйозно, адже жертви інцесту дуже часто відмовляюцця від своїх свідчень. Дійшло до того, що «жертва» почала писати до численних інстанцій, і генеральному прокурору зокрема, де докладно описала всю історію, що вітчим невинуватий, що вона все вигадала, пояснивши чому. Але прокурор теж не втрутився.

У праві на виховання дітей відмовлено не тільки батькам, а й учителям. До восьмого класу учням не ставлять оцінок, слабких у навчанні не залишають на другий рік, ну і, звісно, нікого не виганяють зі школи. Учні говорять учителю «ти» і не зобов’язані відповідати на його вітання. Учителі скаржаться, що в класах важко працювати через хаос, шум і агресію на уроках.

У шведському законодавстві немає поняття «батьківське право» як у побутовому, так і в юридичному сенсі. Тобто не існує такої правової категорії, а є таке собі «право опіки та відповідальності за дитину», яку за законом однаковою мірою несуть батьки і держава. Але держава вважає, що вона може краще опікуватися і виховувати, а тому втручається в сімейний виховний процес. Головною установою такого роду є Центральна рада з питань охорони здоров’я та соціального захисту, яку у Швеції називають «соціал». Щорічно у батьків забирають у середньому 12 тис.(!) дітей. Роблять це, звісно, тільки з добрими намірами. Приводом можуть бути «помилки у вихованні», «розумова нерозвиненість батьків» і навіть «надмірна опіка».

Так, одну жінку було позбавлено батьківських прав через те, що вона «надмірно опікувалася» своїм хворим на епілепсію сином. Хлопчик переходив із сім’ї в сім’ю, стан його погіршувався. Він написав матері близько сорока листів із проханням про допомогу, вона зверталася до різних соціальних громадських та урядових організацій та установ, але марно. Хлопчик помер, бо під час нападу черговий опікун просто не знав, як йому допомогти. Мати звернулась до суду і висунула обвинувачення державі. Суди були програні в усіх інстанціях. Мало того, держава зобов’язала жінку відшкодувати судові витрати в розмірі 1,5 млн. крон.

А ще Швеція також старіє. Середня тривалість життя – 78,6 року для чоловіків і 83,2 – для жінок. Частка населення віком від 80 років і більше досягла найвищого показника серед країн-членів ЄС – 5,3%. Із 9,4 млн. населення Швеції 18% – особи віком старшим за 65 років. За прогнозами, до 2030 року їх частка зросте до 23%.

І як підсумок усьому сказаному вище, існує така невесела статистика. У Стокгольмі 90% померлих кремують, а 45% урн родичі не забирають взагалі. У переважній більшості похорони відбуваюцця «без проведення церемонії». Працівники крематорію не знають, чиї саме останки спалюють, бо на урнах стоїть лише ідентифікаційний номер. З економічних міркувань, енергію, отриману від спалених урн і останків направляють або на обігрів власного будинку, або ж – до системи обігріву міста.

Відсутність похоронних церемоній — це лише частина загальної тенденції обривання чуттєвих та емоційних зв’язків у багатьох шведських сім’ях. Редактор шведського видання “Nyliberalen” Генріх Бейке, пояснюючи причини явища, зазначає: «Сім’я стала метою атак соціалістів, оскільки за своєю природою виступає організацією, альтернативною державним інститутам опікунства. Сім’я покликана захищати людину. Коли в неї виникають проблеми, наприклад, відсутність грошей або погіршення здоров’я, людина завжди може звернутися по допомогу до рідних. Шведська держава впродовж десятиліть намагається розірвати ці сімейні стосунки та зв’язки, допомагаючи безпосередньо кожній людині і в такий спосіб роблячи її залежною від себе».

Як вам такий “шведський соціалізм”? Хотілося б піти врешті-решт після смерті на обігрів якоїсь податкової іспекції чи районного відділення пенсійного фонду?

я замислився…

Деякі довідкові дані по темі топу ТУТ