Я люблю ліс. У містах важко жити — там надто багато жагучих людей.

Чи не краще потрапити до рук убивці, аніж у мрії жагучої жінки?

А погляньте лишень на чоловіків: їхні погляди промовляють, що на світі немає нічого кращого, ніж спати із жінкою. Болото на дні їхньої душі, і лихо, коли їхнє болото ще й володіє духом!

Якби ви були принаймні довершені, як звірі! Та звірі обдаровані невинністю.

Хіба я закликаю вас до вбивати свої почуття? Я навертаю вас до невинності почуттів!
Хіба я до цноти вас навертаю? У декого цнота — це доброчесність, та в багатьох — майже порок.

Може, стриманості і не бракує, але сука-чуттєвість заздрісно проглядає у них із усього, що вони чинять. Навіть до височин їхньої доброчесності й аж до суворого духу їхнього плететься за ними ця звірюка і її непогамовність.
А як спритно уміє сука-чуттєвість виблагати собі окрайчик духу, коли їй відмовляють у кусневі плоті!
Ви любите трагедії і все, що розриває серце? Та з недовірою ставлюся я до вашої суки. Надто жорстокі у вас, як на мене, очі, хтиво дивитесь ви на страждальців. Чи не перевдяглася лише ваша хтивість і тепер називає себе співчуттям?
А ще я скажу вам наздогад: багато хто мріяв прогнати свого диявола, а сам обернувся на свиню. Кого пригнічує цнота, того слід від неї відрадити — щоб не стала вона дорогою до пекла, тобто болотом і похіттю душі.
Хіба я кажу про речі брудні? Як на мене, це не найгірше. Не тоді, як істина скаламучена, а тоді, як вона мілка, неохоче вступає у води її той, хто пізнає. Воістину, бувають цнотливці від усієї душі — вони лагідніші серцем, вони сміються охочіше й більше, ніж ви. Вони сміються й над цнотою і питають: «Що таке цнота? Чи цнота — не глупство? Та глупство це завітало до нас, а не ми до нього. Ми надали цьому гостеві притулок і серце — ось він і поселився в нас і нехай залишається, скільки йому завгодно

 Так сказав Заратустра.

(с) Фрідріх Вільґельм Ніцше. Так казав Заратустра

Advertisements